Василий Иванишин - На розпутті велелюднім

Тому не дивно, що наші пропозиції та можливості кожного разу були проігноровані як “опозицією” і владою, так і лідерами національно-патріотичного табору — на шкоду і тій же “опозиції”, і владі, й Україні. Особливо скандально це виглядало на виборах-2002. Виняток — ставлення до наших ідей і дій небагатьох політиків і керівництва кількох областей. Усі ж розмови у високих партійних та урядових кабінетах у Києві виявилися марними: ті, що нас слухали, нічого не вирішували, а ті, що вирішували, нас просто не чули.

А це — ще одне свідчення політичного дилетантизму наших владних і позавладних політиків: коли обмеження доступу до них нових людей обертається обмеженням доступу до них нових ідей. Бо неодмінною ознакою професіоналізму в політичній (як і в будь-якій колективній) діяльності є саме пошук нових ідей і залучення (у різних формах) до своєї справи якомога більшої кількості хай і не завжди “зручних”, але мислячих та активних людей. Тому розумний політик (керівник) намагається згуртувати навколо себе побільше таких, що переважають його в тій чи іншій сфері діяльності, а нерозумний — тільки дурніших за себе: щоб випадково не пригріти майбутнього конкурента. Чи треба пояснювати, який із цих підходів домінує в українській державотворчій і політичній практиці?

Враховуючи це, не варто допускати якихось особливих ілюзій щодо наших подальших контактів з українськими політиками. Але контактувати треба: інших немає — є ті, що є.

“Тризуб” — єдина в Україні організація, яка носить ім’я С.Бандери і яка послідовно дотримується ідеології українського націоналізму і пропонує справді націоналістичні напрямні української політики — рятівної для нації, корисної для держави і вигідної для влади. Значимість такої позиції нашої Організації особливо зростає, якщо врахувати наявність двох тенденцій.

Перша. Після виборів-98 і досі спостерігаємо цілковиту безідейність і постійну дискредитацію політичної практики партій націоналістичного і національно-демократичного таборів.

Наприклад, партії УКРП, УРП і КУН тоді створили “Національний фронт” і йшли на вибори-98 під націоналістичними гаслами. Програли. Але їх лідери невдачу пояснили, звичайно, не своєю політичною неспроможністю, а протидією влади і конкурентів (Руху). Про непривабливість ідеології націоналізму для виборців відверто не говорилося. Але наступні дії керівництва УКРП і УРП мали підвести виборців саме до такого висновку. Очевидно, що націоналізм для них був не більше як прикриттям, привабливою вивіскою. Насправді виборці у кращому випадку чули від них хіба дещо з історії націоналістичного руху, але аж ніяк — не з його ідеології, актуалізувати яку в сучасних умовах ніхто з цих діячів не був (і не є!) спроможний. І в націоналізмі розчарувалися не виборці, а саме керівництво цих об’єднань. Тому вже на виборах-99 ці і подібні до них організації розповзлися по командах різних кандидатів на булаву, а на виборах-2002 просто розчинилися в “іменних” блоках. Безідейність, настанова не на ідею, а на особу стала абсолютною.

Тому хоч і дивно, але закономірно, що вже через півроку після виборів-2002 ці партії поставили свої знамена поруч із червоними прапорами.Шлях від ідейного виродження до політичного переродження виявився напрочуд коротким.

Друга. Тенденція до позитивних змін у політичній свідомості.

Так, постійне і вже значне прирощення в суспільстві українського патріотизму, державницької та національної свідомості на виборах-2002 проявилося в масовій підтримці блоків Ю.Тимошенко та В.Ющенка. Національно пробуджені чи просто патріотично настроєні українці вбачали в них носіїв якраз тих національно-державотворчих ідей, які випливають з ідеології українського націоналізму і які пропагує наша Організація. Тому й підтримували ці блоки, незважаючи ні на відсутність таких ідей у їх програмах, ні на відверту заяву В.Ющенка, що його блок має соціал-демократичне спрямування і саме тому він запропонував друге місце у списку соціал-демократові п. Стояну.

Але післявиборна дійсність показала не боротьбу за ці ідеї, за Україну, а звичну гризню за посади. І це при тому, що зі здобутою кількістю виборців і депутатських мандатів у Верховній Раді та в органах місцевого самоврядування можна було повести таку ідейно-політичну боротьбу, яка в скорому часі докорінно змінила б стан справ у державі і назавжди переломила б на користь української нації процес державотворення в Україні.На жаль, проводи цих блоків або не розуміють, що творять, або ж їм насправді йдеться не про якісь там ідеї, а виключно про особисту владу і вигоду. Правда, скандальне голосування у Верховній Раді за визнання ОУН-УПА і за 7 листопада показало, що у формуванні політики цих блоків беруть участь замасковані, але послідовні антиукраїнці. Які, до речі, стали депутатами саме завдяки голосам брутально обдурених виборців-патріотів…