Микола Сціборський: Націократія

Створена Марксом, доктрина соціалізму полягає в на­ступному. Капіталістичний устрій є джерелом економічної експльоатації працюючих (так зв. теорія “податкової вартості”), соціальної нерівності, періодичних господарських криз, що час-від-часу стрясають економічною системою ці­лого світу, та імперіалістичних війн, спричинюваних експльоатаційними інтересами капіталу, війн, що руйнують і унеможливлюють людський поступ. Дальший розвиток капіталізму неминуче приведе до скупчення всіх продукційних і спожив­чих багацтв у руках правлячої меншості, себто капіталістів-власників продукційних засобів (так зв. теорія “концентрації капіталу”), в той час, як широкі народні маси позбавлятимуться власності на середники виробництва та попадатимуть у все більше матеріальне убожество (так зв. теорія “пролетаризації мас”). В наслідок цих “закономірних”, — як твердять соціалісти, — процесів створиться в світовому масштабі лише дві основні соціальні класи — капіталістів і пролетарів. Проміжні групи селянства, ремісництва, дрібних продуцентів, крамарів, тощо, після довших хитань також при­єднаються до пролетарського класу під тиском цієї господарської закономірності. Відносини між капіталістами й пролетаріатом буде визначати жорстока соціально-класова бороть­ба. В тій боротьбі зростаюча в своїй свідомости й зорганізованості пролетарський клас набуватиме все більшої сили, в той час, як капіталістично-буржуазний клас отінюватиметься в усе більш ізольованому й загрозливому положенні. Цей пе­реходовий період позначатиметься революціями, страйками та іншими виявами соціальної боротьби пролетаріату. Нареш­ті наступить момент соціальної революції, коли об’єднаний в інтернаціональному масштабі пролетаріат знищить капіталістич­ну меншість, експропріює (вивласнить) всі її багатства й продукційні серединки та створить безкласове інтернаціональ­не суспільство (власне, однокласове суспільство, їло склада­тиметься лише з працюючих), з соціалістичною (себто не приватновласницькою, а усуспільненою) організацією госпо­дарського виробництва і розподілу. В цей спосіб зникнуть — приватна власність, класовий поділ, соціальні конфлікти, ви­зиск, матеріальна нерівність, окремі національні держави й війни. Наступить нова, щаслива ера суспільного життя, не­знана ще в історії…

До критичного розгляду соціалістичної концепції в її суспільному та ідеологічному плані ми прийдемо нище.

Тепер хочемо підчеркнути, що соціалізм, звертаючи своє ві­стря проти капіталізму, неминуче мусів стати на шлях запе­речення ідеологічної й устроєвої бази, що на ній розвинувся самий капіталізм, себто — політичної демократії.

Конфлікт між демократією а соціалізмом позначився на­самперед у сфері їх ідейних кличні. Видвигаючи принципи рівності й братерства, демократія сподівалася їх здійснення від самої “досконалої природи” людини, що, в процесах свого суспільного існування, сама, мовляв, своїм “розумом” збудує ідеальний устрій життя на основі миру, згоди й поступу. Ця фаталістична віра демократії у “безгрішність” людини (так суперечна зо скептичною, аналізуючою істотою самої демо­кратії) в дійсності не виправдалася.

Інакше підійшов до цієї проблеми соціалізм. Згідно з йо­го теоріями — сліпа віра в досконалість людини безпідставна. Життя — це не приємний “вишневий садок”, де все мирно співжиє й благоденствує… Це арена безнастанних змагань і сплетений вузол антагоністичних відносин! Суспільне зрівняння й братерське співжиття прийдуть не “самі собою”, ли­ше, як наслідок довшої трансформації (перероблення) людсь­кої натури й її суспільних інстинктів через усунення капіта­лістичної системи. Цю ж капіталістичну систему можна буде знищити лише шляхом класової боротьби та її завершення — соціальної революції.

Самий постулат рівності й братерства соціалізм звужує, приймаючи його, як умовний (коли буде здійснений бажаний для нього суспільний устрій) і застосовуючи його не до всіх людей “взагалі”, лише до одної їх категорії — пролетаріату. Також особисту й громадську свободу, що її демократія виводить із засадничого признання абсолюціях цінностей і вроджених прав людини, соціалізм трактує, як умовні вартості, що вимірюються й залежності від класових ознак. Та ча­стина суспільства, що не належить до пролетаріату, виключається з приналежних пролетаріатові норм права і свободи; їй лишається або самій перетворитися в пролетаріат, або згинути.