Микола Сціборський - Націократія

Як бачимо, тут шкереберть вивертаються не лише про­грамові основи соціалізму, але й його історично-матеріалістична та діалектична суть. Важко вгадати, щоб сказав Маркс, коли б міг пізнати ці несподівані, викликані вимушеною спе­куляцією, теорії людей, що продовжують себе уважати його учнями та спадкоємцями!..

Подібно до політичної демократії, соціалізм вже втратив свій початковий боєвий патос, перетворившись в еволюційну та угодовську супроти капіталізму течію. Революційними в цім лишилися самі святочні фрази… Тут пімстилися на ньому не лише суперечності його доктрини, але й те, що обставинами свого політичного розвитку він засуджений був на поло­ження не кермуючого й будуючого конструктивні вартості, лише деструктивного та опозиційного супроти існуючого ладу чинника. Для конструктивної, провідної ролі соціалізм не був підготований ані програмове, ані психологічно. Мимо претензій на “універсальність”, сама його програма, при глибшому її розгляді, виявляє свою однобічність і недовершеність; це на­самперед концепція розподілу вже існуючих матеріальних багацтв, а не конкретний план їх творення.

Не дивно, що найбільшої поразки марксизм зазнав як раз тоді, коли після світової війни, в ряді головних країн Європи, обставини так легко передали йому до рук керму й владу. В цих нових для нього умовах, соціалізм не лише не спромігся здійснити свою соціальну революцію; йому забракло сил, здібності та мужності навіть планово зрушити саму капіталістичну систему, що опинилася в його руках… Крім примітивної “експропріації” й анархії справа не пішла! Заскочений несподіваними можливостями, не в міру галасливий, а водночас безчинний і розгублений — ІІ Інтернаціонал здавав позицію за позицією.

Розчаровані у своїй вірі та надіях маси відверталися від нього… Страшного удару завдав соціалізмові й його рідний брат — комунізм, що з’явився в той час на Сході. Між тим в Європі на кін життя приходили нові сили, нові реформатор­ські рухи, зроджені стихією націоналізму… І під їх наступом, соціалізм послідовно падає в Італії, на Балканах, в Мадярщині, Німеччині, Польщі, Австрії, Іспанії і т. д. Сьогодні, ще так недавно могучий і впливовий, ІІ Інтернаціонал являє з себе жа­люгідне видовище руїни й катастрофи.

Оздоровлені свіжим ідеалістичним поривом і жагою тво­рення нового життя, народи — виповіли війну марксизмові. Боротьба йде не так із цілою соціально-господарською кон­цепцією соціалізму, як насамперед із його обездуховленим, механістичним і матеріалістичним світоглядом, з його — су­перечною з законами життя — інтернаціоналістичною та кос­мополітичною природою. Слід признати, що соціалізм, як по­літична течія, відограв у свій час і позитивну ролю в ділі бо­ротьби робітництва з капіталістичним визиском, за здобуття своїх прав на культурний, правовий і матеріальний розвиток. Певні корисні елементи соціалістичної концепції пристосовуються та пристосовуватимуться до життя й новими реформаторськими рухами. Натомісць справжнім історичним злом мар­ксизму є його світоглядові заложення. Війна з ними — це війна живих будуючих ідей із отруйною мертвеччиною діалектичної схоластики, що примітивізує й вульгаризує духове єство людини та суспільства.

Соціалізм в упадку! Самопевний у своїй “глобальній” місії, він щоправда спромігся зрушити й надщербити гнилі основи політичної демократії, але далі самий розгубив свої шляхи… Рештки, колись потужних, соціалістичних кадрів шукають рятунку. Частина їх знаходить його в ще більшому уго­довському симбіозі з капіталістичною дійсністю, інші знова бачать вихід у поєднанні з комунізмом. Сучасні безвлад­ні спроби II Інтернаціоналу творити “єдиний фронт” з III (московсько-комуністичним) Інтернаціоналом — це ніщо інше, як вияв розкладу соціалістичного табору. Очевидно, що як даль­ший опортуністичний симбіоз із капіталізмом, так і поєднання з комунізмом нічого доброго не віщують соціалістичному ру­хові.

Скинений із шахівниці перспектив, він послідовно ко­титься на похилій площині, щоб зазнати остаточного краху та втратити самостійну політичну ролю.

В площині світоглядовій і теоретичній — комунізм і соціалізм між собою тотожні, їх обох зродила спільна доктрина марксизму, з її матеріалістичним розумінням історії, діалектикою, класовою боротьбою, соціальною революцією та планом створення бездержавно-інтернаціонального соціалістичного суспільства. Хоч наразі комунізм і соціалізм перебува­ють у незгоді, то мимо цього вони нерозривні в самій своїй природі. Кажучи теоретично, комунізм не лише не є запере­ченням соціалізму, але його логічним продовженням і прак­тичним завершенням. Таке власне розуміння комунізму виявив самий творець класичного соціалізму — Маркс, у свому зна­ному “Комуністичному Маніфесті”.