Марта Гавришко - Долаючи тишу. Жіночі історії війни

П’ятого квітня 1945 року облавники понапивалися, спалили хату старшим людям. Дим стелився, пси гавкали. Ходили по хатах стрибки і всіх із дітьми зганяли під церкву. Випитували про різних людей, казали, як не зізнаються, то будуть десяткувати29. Шукали Василя Вівчара. Він зі мною ходив до школи. Привели його маму з немовлям Славком на руках. Вона каже, що сина нема, поїхав до млина, як повернеться, то замельдується30. А двоє енкаведистів пішли до неї додому, вивели надвір її чоловіка Івана і розстріляли. Через два тижні знайшли Василя. Дали йому 15 літ тюрми. Пішли до хати зв’язкової Ольги. Про неї тато Демко Якимець сказав, що поїхала копати бараболі в сусіднє село. Тоді його, маленького, горбатого, повели під сільраду і там забили прикладами, кинули в яму. Тоді ж забили вдома молодого хлопця, «темного» на очі, Івана Чикиту, думали, що то «бандера», який удає сліпого. Загалом убито п’ять людей. Арештували Клавдію Бойко і чотирьох Ганн. Пізніше Ганні Фаріон, Ганні Грицишин, Ганні Миколів і Ганні Крупницькій дали по десять років таборів за зв’язки з підпіллям. Клавдію пустили додому. Під час тої облави всіх молодих дівчат примусово записали в Комсомол. Дали їм червоний прапор і послали на другий день у сусідній Вишівець.

Кинувся тиф. Ліків не було. Багато людей погинуло.Захворіли мої батьки. У мами то вже був другий тиф у житті. Спочатку хворіла під час Першої світової війни. Брат Михайло привів уночі лікаря. Той сказав, що другого тифу мама не переживе. Так і сталося. Померла у віці 50 років. А за тиждень «пішов» тато, був на сім років старший за маму. Дома не було навіть із чого зробити катафалк. Помагав татів брат із жінкою. Ми в той час із братами Василем і Мироном також хворіли на тиф, лежали в Микулинцях у лікарні. Прийшов до нас стрий і каже: «Уже ми тата поховали». Після хвороби заново вчилася ходити, як мала дитина.

У січні 1946 року після Йордану мене арештували.Було це так. Дівчата зі Струсова мені переказали: «Вважай, бо видають». Якраз у село приїхав гарнізон. Став на дорозі. Я вирішила піти з хати. Узяла під пахву тканину і пішла до сусідки. Дорогою спиняє військовий, показує на мою і сусідські хати, питає, хто там живе. Розказую, без подробиць, не називаючи свого імені. Пустив. Я пішла собі до сусідки, опісля – до тітки Євдокії, яка жила за два кілометри від нас. Перебула в неї трохи. Вертаюся додому. Перепиняє мене односельчанин Василь: «Ти не знаєш, що в тебе сталося? Приїжджали по тебе. Забрали Марію»31. Прийшла додому. Брати Мирон і Василь розказують, як їх побили, а сестру арештували. Як стемніло – прийшов Михайло і порадив не ночувати вдома. Пішла до стрия. А більшовики поїхали до сусідки Софії Якимець і змусили її показати, де живуть мої родичі. Заїхали до одних – мене там не було. Приїхали до стрия. У хату зайшли два лейтенанти. Присвітили ліхтариком на мене. Спершу не впізнали. Бо я після тифу мала коротке волосся. За пару секунд розвернулися, узяли попід руки і вивели з хати. Повезли до Заздрости32. Кинули до холодного льоху, де не було можливості сісти. Там привели на очну ставку одного підпільника. Далі повезли до Струсова. Допити проводили зазвичай уночі. Питали, із ким маю зв’язки, куди я ходила, хто мій провідник. Свідчили проти мене двоє осіб. Від суду врятувало хіба те, що мій наречений служив у Червоній армії, пройшов війну, був поранений, мав нагороди.

Соломія Венгер

У ніч перед празником на святого Юра повстанці постригли шістьох дівчатза те, що коли гарнізон стояв у селі, то вони вистоювали із солдатами, сміялися. Одразу «запалило» по людях, дізналися в іншому селі. То дівчата вже нікуди не ходили, ні до церкви, ні на вечорниці, бо стидалися. Ганна мала бути за світилку на весіллі, але не йшла, лежала в садку біля хати, казала, що її дуже болить голова, плакала і повторювала, що не винна. Мариська, яку також постригли, була вагітна від якогось москаля, але всім брехала, що то дитина від брата підпільника «Жари». Потім віддалася за старого чоловіка і виїхала з ним до Стрия. Коли її немовля померло, утекла від старого. Він приїздив у село і випитував про неї. Вийшла заміж за молодого Гриця, нашого богатківського хлопця.

Одного дня в нашу хату прийшли більшовики зі зрадником «Бурлакою».Забрали мене до сільської ради. Там уже було багато дівчат із довколишніх сіл. Тримали нас усю ніч. Зранку повели мене на допит до сусідньої хати. Сидів за столом молодий офіцер і почав розпитувати про різне. А «Бурлака» лежав на ліжку. Почув, що я відпираюся, ніби його не знаю і каже: «Зараз тобі кропнемо пару біяків33 – одразу все згадаєш». Слідчий наказав мені роздягнутися. Так і зробила. «Бурлаці» сказав вийти. Тоді мене питає, чи я вагітна. Підтверджую його здогад. Каже мені, що його жінка теж вагітна і радить: «Дайте собі спокій із тими бандерівцями, бо посадимо вас у тюрму і там народите дитину, що з нею буде?» Відказую, що ніде не ходжу. Нікого не знаю. На другий день повезли мене до сестри на хутір, щоб я показала криївку. Не знайшли нічого. Більше мене не чіпали.