Марта Гавришко - Долаючи тишу. Жіночі історії війни

Катерина Гаврилів

Уночі додому приходять озброєні чоловіки.Називаються повстанцями з розбитої сотні. Кажуть мені піти до станичного по харчі. Я сказала, що не помагатиму їм, бо не знаю, хто такі. Тоді один із них каже мамі: «Ти забула, як давала нам їсти?» Головний поміж ними сказав, що знає, що я «Зелена». Почали мене бити, а потім кинули до комірчини. Самі вийшли надвір чекати машину, курили. Я тим часом драбинкою вилізла на подрю57, а звідти втекла до лісу. У потемках спіткнулася в потічку і вся намочилася. Біля села Бубнище побачила багаття. Його розпалили чоловіки, які пасли коней. Сушила одяг і не вірила, що врятувалася. Відтоді дорога до рідної хати для мене була закрита.

Тривалий час жила в чужих людей.Трохи в Коломиї доглядала хвору вчительку. Коли загинула районна провідниця Калущини «Мотря», я пішла до її родини в Станіславі. Доглядала її сина-напівсироту Ярка. Його тата арештували. У Гошівському монастирі зробили мені документи на ім’я Ганни Проців. Під цим іменем брала шлюб із Михайлом, радянським учителем. Офіційно ми не розписалися, бо для цього я мусила виробити паспорт. А це було небезпечно. Народила сина Любчика і записала на своє вигадане прізвище.

Приїхали вивозити з нашого села людей у Сибір. У списках були і мої рідні.Сестра Парасковія тоді захворіла на запалення легень. Її відправили в лікарню. Маму із сестрою Анною повезли до Борислава. Тримали їх у пересильному таборі. Ми із чоловіком як дізналися – поїхали з передачею до Борислава. Там не прийняли, сказали, що їх кудись перевезли, але не казали куди. Тоді вперше в мене з’явилася думка легалізуватися. Було важко думати, що через мене потерпають рідні. Пішла у стрийське МВД58, але черговий сказав, що нічого не розуміє з того, що кажу. Піднялася поверхом вище, у МДБ59. Сказала, що була в підпіллі, а тепер уже не маю жодних зв’язків. Прошу звільнити мою маму і сестру. Черговий сказав приходити, коли буде начальство. Але додав: «Мушу записати Ваше прізвище в журнал, бо як вийдете за двері, то вас можуть арештувати. Тоді вже нічим не допоможу». Усе зробив як треба і відпустив мене. Потім той запис мене врятував. Повезла передачу хворій сестрі. Поки домовлялася про її переведення в лікарню Журавна, вона померла. Про це дізналася від чужих людей. Вирішила хоч маму врятувати. Знову пішла в МДБ до Стрия. Там сказали, що за їхніми документами мами немає. Направили в Сколе. Приїхала, розповіла про себе. Сказали писати повинну про те, що мене «бандити» втягнули в банду й обіцяли мені самостійну Україну, якої не буде». Обіцяли освіту й роботу. Я відмовилася. Тоді вивели надвір і сказали сідати в машину і їхати в Дрогобич. Кажу: «Ви не маєте права, бо я легалізувалася в Стрию, а до Вас прийшла просити про маму!» Подзвонили у Стрий, переконалися, що я приходила. Пустили. За три місяці додому повернулися мама із сестрою. Проте спокою ми всі ще довго не мали.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.