Литагент Фолио - Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі

Становище українського народу в Польщі розглядали на засіданні ЦК УНДО 7 травня 1938 р. Після виступу В. Мудрого дискусія тривала сім годин. У підсумку ЦК схвалив Декларацію про становище українців у Польській державі, у якій вказувалося на систематичний наступ польських шовіністів на українське національне життя (10 позицій) і констатувалося, що за три роки політика «нормалізації» не дала позитивних результатів саме через польську сторону, підтверджувався курс на запровадження територіальної автономії для Східної Галичини [290] Там само. із власним сеймом і територіальною армією. [291] Szumiło M. Ukraińska Reprezentacja Parlamentarna w Sejmie I Senacie RP (1928–1939): zarys problemu // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. – 2002. – Z. 13/14. – S. 153–170. Отже, ЦК УНДО формально відмовився від політики «нормалізації», але фракційна боротьба у партії не припинилася.

У вересні 1938 р. президент І. Мосціцький несподівано розпустив парламент і призначив нові вибори на листопад поточного року. Усі опозиційні партії, включно з УСРП і УСДП, знову оголосили бойкот. В УНДО проблема ставлення до виборів викликала новий спалах емоцій. Остаточне голосування щодо участі у виборах 29 вересня 1938 р. відбулося на засіданні ЦК УНДО. Після тривалої дискусії за участь у виборах проголосували 40 членів ЦК, пропозицію Д. Левицького не брати участі у виборах підтримали 8 осіб, утрималися 2 члени ЦК. [292] Держархів Львівської обл. – Ф. 1. – Оп. 51. – Спр. 939. – Арк. 43. Список кандидатур було повідомлено урядові. Питання виборів обговорювали на засіданні КК 28 вересня 1938 р.. [293] ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 41. – Арк. 22. Опозиціонери – редактор «Діла» І. Кедрин-Рудницький, колишній посол В. Кузьмович і колишні сенатори О. Луцький та Юліян Павликовський – відмовилися балотуватися до парламенту, протестуючи проти вимоги узгоджувати кандидатури з польською владою.

Вибори було призначено на 13 листопада 1938 р. Для їх підготовки та проведення утворено окружні комісії, що переважно складалися з поляків. [294] Макарчук С. Міжнаціональні антагонізми в суспільстві Західної України в переддень вересня 1939 року // 1939 рік в історичній долі України і українців: матеріали міжнар. наук. конф. (Львів, 23–24 верес. 1999 р.). – Львів, 2001. – С. 6 – 20. Завдяки виборчій угоді було збережено status-quo 1935 р. – кількісне представництво українських партій у Сеймі та Сенаті залишилося незмінним. [295] Sprawy Narodowościowe. – Warszawa. – 1929–1939. Водночас, за словами В. Мудрого, під час виборів у Львові протягом трьох днів польська «ендецька» молодь і польська «вулиця» нищили на очах органів безпеки майно українців, однак влада на це ніяк не реагувала. Аналогічні акти вандалізму сталися й в інших містах. [296] Там само.

Складна політична ситуація у краю, зокрема події на Закарпатті, загострення українсько-польських відносин, діяльність КК, до складу якого входили лідери основних українських легальних партій – УСРП, УСДП, ФНЄ, УНО – і представники опозиції в УНДО, позначилися на політичній позиції лідерів УНДО. Про це, зокрема, свідчила перша промова голови УПР В. Мудрого у Сеймі, головна теза якої – порушення українсько-польського порозуміння з вини влади. Таку саму позицію зайняв від імені УВО С. Скрипник. [297] Medrzecki W. Ukraińska reprezentacja parlamentarna w Drugiej Rzeczypospolitej // Krakowskie zeszyty ukrainoznawcze. – Kraków. – 1996. – T. III. – S. 220–234. В. Мудрого вдруге обрали віце-маршалком, але тепер його кандидатуру пропонувала не президія (як було 1935 р.), а депутати. [298] Brzoza C. Ukraińska reprezentacja parlamentarna w II Rzeczypospolitej // Krakowskie zeszyty ukrainjznawcze. – Kraków. – 1992/1993. – T. I/II. – S. 153–165. На пленарному засіданні Сейму 3 грудня 1938 р. політик заявив, що три роки «нормалізації» дали незаперечні докази, що у політиці Польщі стосовно українського народу головним був і залишається курс – «поборювання всього, що українське». Спираючись на найновіші факти (антиукраїнські погроми під час виборчої кампанії, у яких брали участь навіть підрозділи Корпусу охорони пограниччя; зовнішньополітичні акції проти Карпатської України, зокрема пропагандистська кампанія за приєднання її до Угорщини), В. Мудрий стверджував: «Cамо життя доказало, що ніякі півзасоби у полагоджуванні українських постулятів у Польщі не доведуть до нічого позитивного. Українська проблема в Польщі вимагає основного й радикального полагодження, а єдиною формою розвязки тієї проблеми є здійснення законодатною дорогою територіальної автономії для всіх етноґрафічних українських земель у державі». [299] Sprawozdanie stenograficzne Sejmu. Kadencja V / Sejm Rzeczypospolitej Polskiejq. – 3 posiedzenia w dniach 3 grudnia 1938 r. – Ł. 1 – 109.