Литагент Фолио - Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі

4. Розпорядження міністра релігії та освіти, яке запроваджувало класи з українською мовою навчання в польській гімназії в Тернополі. Це була компенсація за ліквідацію тут 1930 року української гімназії. Оскільки українські класи мали підпорядковуватися директорові – полякові, батьки учнів бойкотували запис до тих класів.

5. Усунення з львівського «Народного дому» урядового комісара-русофіла і створення замість нього тимчасового виділу як дорадчого органу, до складу якого входили б українці. Адміністратором надалі залишився поляк, що викликало незадоволення українців.

6. Розпорядження міністра релігії й освіти про створення кафедри української мови у Львівському університеті. Хоча кандидата на завідувача кафедри було обрано серед професорів гуманістичного виділу, однак офіційної номінації той не отримав.

7. Прийняття сотні вчителів-українців до праці у шкільництві (у 1937 р. їх мало бути двісті).

8. Прийняття кільканадцяти українців до структур Міністерства фінансів.

9. Прийняття двох українців (С. Левинського і Р. Олесницького) на контрактні посади в польських консульських установах.

10. Доступ до польського радіо у Львові, хоча й з обмеженим часом мовлення.

11. Залагодження низки особистих справ-скарг. [269] Діло. – 1936. – 12 груд.

Ці рішення не мали характеру істотних умов, важливих для українського суспільства. Найважливіші питання не були предметом зацікавлення уряду. Не цілком адекватна політика уряду активізувала УНДО. У жовтні 1936 р. президія УНДО і УПР розгорнула діяльність, спрямовану на пришвидшення реалізації польським урядом важливих українських вимог. [270] Там само.

Прем’єр-міністр і міністр внутрішніх справ С. Складковський 7 жовтня 1936 р. прийняв делегацію у складі В. Мудрого, В. Целевича і О. Луцького. Крім того, представники вели переговори з віце-прем’єром і міністром фінансів Е. Квятковським і міністром суспільної опіки М. Зиндрамом-Косцялковським. 9, 28 і 29 жовтня В. Целевич і С. Витвицький зустрілися з міністром справедливості В. Грабовським. Ішлося про звільнення політичних в’язнів і умови утримання у в’язницях. Хоч амністію було ухвалено 3 січня 1936 р., однак другий постулат – щодо Берези Картузької – реалізовано не було. Д. Великанович і В. Кузьмович на зустрічі з міністром релігії і освіти В. Святославським порушили проблему праці вчителів і українського шкільницта. В. Мудрий, О. Луцький, директори «Дністра» Я. Колтонюк та іпотечного земельного банку В. Сінгалевич мали 22 жовтня зустріч із міністром фінансів, 23 жовтня – із міністром сільського господарства і земельних реформ Ю. Понятовським. Делегати УНДО В. Мудрий, В. Сінгалевич вимагали від міністра організувати конференцію із земельного питання за участю українських фахівців. Опріч того, відбулися зустрічі в усіх трьох воєводських урядах Східної Галичини. Висунуті українцями претензії наприкінці 1936 р. стосувалися трьох пунктів:

1. Уряд за півтора року нормалізації не тільки не реалізував українських вимог, а навіть виявив тенденції до обмеження прав українського населення.

2. Польське суспільство у краю займало антиукраїнську позицію.

3. Місцева адміністративна влада керувалася антиукраїнськими настановами польського населення й проводила власну політику щодо українців, яка не мала нічого спільного з офіційними зобов’язаннями представників уряду. [271] ЦДІАУ у Львові. – Ф. 344. – Оп. 1. – Спр. 56. – Арк. 23–30.

Восени 1936 р. напруженість у польсько-українських відносинах спровокувало порушення земельного питання. Місцеві польські організації Східної Галичини, зацікавлені в захисті інтересів і стану посідання, голосно вимагали участі польського суспільства в парцеляції землі. Вони отримали підтримку в урядових колах. Поширилась інформація, що Міністерство сільського господарства і земельних реформ видало інструкцію, яка передбачала продаж землі тільки полякам. Міністерство оголосило 1 жовтня 1936 р. список маєтків, котрі підлягають парцеляції. УНДО відреагувало розглядом питання колонізації та її недопущення (засідання ЦК 26 вересня; 5, 22, 27 жовтня; 2 листопада 1936 р.). Поза актуальною на той час проблемою боротьби з комуністичним рухом, здійснено спроби організувати в суспільстві акції протесту проти колонізаційної акції. Партійні керманичі хотіли підвищити активність місцевих організацій, УНДО. Адже «Свобода» зауважила значне ослаблення активності повітових організацій. Генеральний секретаріат надіслав спеціальну інструкцію до повітових народних комітетів, мужів довіри, послів і сенаторів, де розписав проведення антиколонізаційних віч у Східній Галичині. Велике віче, відбулося 15 жовтня 1936 р. у Львові. У ньому взяли участь посли і сенатори, представники культурно-освітніх, господарських, наукових товариств та організацій, Греко-католицької церкви. [272] Sprawy NarodowoŚciowe. – 1936. – № 6. – S. 611.