Литагент Фолио - Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі

Виступи членів УПР у комісіях і на пленарних засіданнях Сейму відрізнялися від аналогічних із попередніх каденцій. У них не було гострої і неприхильної критики уряду. Представники УНДО утримувалися від декларативних виступів із демагогічним забарвленням, змістовно аналізували проблеми щоденного життя українського суспільства. В. Мудрий у програмному виступі 6 грудня 1935 р. у дискусії над бюджетом на 1936–1937 рр. проголосив вимоги партії в добі нормалізації: «Увійшли сюди для того, щоби загоїти старі рани, щоб конструктивно працювати для покращення відносин. У зв’язку з тим зобов’язані ствердити, що головною нашою політичною вимогою в Польщі є постулат територіальної автономії для всіх українських земель в Польщі». [264] Sprawozdanie stenograficzne ze 4 posidzenia Sejmu z 5–6.12.1935. – S. 98–99; Sprawy NarodowoŚciowe. – 1935. – № 6. – S. 620; Мудрий В. За нормалізацію польсько-українських відносин. – Львів, 1936. – С. 9.

Незалежно від того, чи дійшло б до реалізації вимоги автономії, голова УПР висунув постулати, які вимагали безоглядного врегулювання. В. Мудрий запропонував обговорити їх під час дискусій над бюджетами відповідних міністерств. Закінчуючи промову, він визначив перешкоди на шляху нормалізації відносин у Східній Галичині з боку місцевого населення регіональної і місцевої адміністрації. Виступи інших членів УПР у Сеймі та Сенаті були насичені поважним і змістовним фактажем. Передусім наголошувалося на позитивному ставленні до польської державності. [265] Sprawy NarodowoŚciowe. – 1936. – № 1–2. – S. 68. Крім того, українські політики виступили за збільшення кількості греко-католицьких і православних парафій у війську (1935 р. у польському війську було 8 греко-католицьких парафій і 6 православних); за надання допомоги українським спортивним організаціям від Державного інституту фізичного виховання. [266] Українська армія // Свобода. – 1936. – 26 січ.

Українські посли були активними в обговоренні бюджету на 1936–1937 рр. В. Мудрий, В. Целевич, О. Луцький, З. Пеленський складали інтерпеляції, запити і проекти законів. Важливий законопроект запропонував Д. Великанович у справі зміни частини постанов про організацію українського шкільництва, ухвалених ще 1924 р. (Lex Grabski). Ундовці заявили, що тільки реалізація цих змін може покращити польсько-українські відносини, інакше – цілий проект закону УНДО залишиться знівеченим. [267] Sprawozdanie stenograficzne ze 10 posidzenia Sejmu z 17.02.1936. – S. 68–69; Sprawy NarodowoŚciowe. – 1936. – № 1–2. – S. 69.

Новий уряд прагнув здійснити певні кроки для утримання хиткого порозуміння. Однак це не вплинуло на зростання пронормалізаційних настроїв в українському суспільстві. Брак реалізації українських постулатів в уряді став предметом дискусії ЦК УНДО і членів УПР 13–14 липня 1936 р. У виданому комунікаті після дводенної дискусії, на якій проаналізовано політику польської влади на українських землях, стверджувалося, що вона позбавлена елементів системності і плановості, а нормалізаційний курс не зумовив змін на краще. Визнано, що крайова влада не узгоджує своєї діяльності з урядом. [268] Sprawy NarodowoŚciowe. – 1936. – № 3–4. – S. 486.

З боку уряду втіленням нормалізаційного курсу в 1935–1936 рр. були:

1. Обіжник Міністерства внутрішніх справ, який дозволяв запроваджувати двомовні написи в громадах і гмінах. На практиці цю рекомендацію не було виконано через те, що радні поляки та польський солтис таке рішення ухвалити не могли. Повітовий староста теж такої ухвали не затверджував би.

2. Обіжник Міністерства внутрішніх справ про визнання терміна українець-український рівно рядним терміном русин-руський. Обіжник був скерований до воєвод, щоб в управлінському процесі не спровокувати конфліктів і не утруднювати, не обмежувати вживання терміна українець-український. Однак, з огляду на закон від 31 липня 1924 р. про урядову мову, який вживав тільки термін русин-руський, українці цей обіжник визнали недостатнім. Справа мала практичне значення через рішення найвищого суду від 4 грудня 1935 р. про кримінальну відповідальність за відмову українців прийняти військовий квиток, у якому записано русин. Натомість УНДО домагалося вживання тільки терміна українець-український.

3. Відновлення умови угоди Загального закладу взаємного страхування зі страховим товариством «Дністер» на нових засадах. До Загального закладу взаємного страхування прийнято 25 співробітників «Дністра», проте ціною ліквідації відділу примусового страхування. Існування цього відділу в «Дністрі» уможливлювало безпосередній контакт із населенням села.