Литагент Фолио - Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі

Згідно з ухвалами УПР від 25 травня 1935 р., негативне ставлення до нового виборчого закону було озвучене з парламентської трибуни і подане на сторінках преси. На засіданні Конституційної комісії Сейму 13 червня 1935 р. С. Хруцький заявив, що новий виборчий закон спрямований проти політичних партій. [248] Belcikowska A. Названа праця. – S. 113. На пленарному засіданні під час дебатів щодо цього закону С. Біляк від імені УПР зауважив, що «запропонований проект виборчого закону до парламентських палат не створює для українського народу можливості вибору такого представництва, яке було би результатом вільного вибору українських громадян. Запропонований проект мав реалізувати принцип однонаціональної держави». [249] Sprawozdanie stenograficzne ze 145 posidzenia Sejmu z 25.6.1935. – S. 60. С. Біляк виступив за участь УНДО у виборах, хоч Український клуб голосував проти виборчого закону. Не можна погодитись із висновком Р. Томчика, що декларація участі у виборах була пов’язана з роллю УНДО в легальному національному русі, а й із повчальним уроком – бойкотом виборів 1922 р. Політичні ситуації 1922-го і 1935 рр. були різні як у зовнішньополітичному, так і внутрішньополітичному аспектах. Тому ніде й ніколи офіційно Народний Комітет УНДО не висловлював жалю з приводу бойкоту виборів 1922 року.

Виборчий компроміс, запропонований УНДО через Міністерство внутрішніх справ, передбачав участь у Сеймі по одному українцю з кожного із 15 виборчих округів у трьох галицьких воєводствах. Компроміс підтримали члени Української народної обнови (УНО) й Українського католицького союзу (УКС), але УСРП і УСДП оголосили бойкот виборів. «Діло» 1 серпня 1935 р. закликало українську громадськість до участі у виборах. [250] Діло. – 1935. – 1 серп. Виборчий компроміс давав УНДО змогу сформувати поважну парламентську репрезентацію, однак він мав і негативні сторони: по-перше, обмежувався лише територією Східної Галичини без Волині та інших українських територій; по-друге, затвердження кандидатів на послів відбувалося в Міністерстві внутрішніх справ. [251] Кедрин І. Життя – події – люди. – С. 254. На практиці МВС не погодилося на дві кандидатури: Д. Левицького і М. Рудницької. ЦК УНДО розпочав передвиборчу кампанію, організовуючи повітові та окружні наради, під час яких обговорювали новий виборчий закон і необхідність участі у виборах. [252] Там само.

Справу участі у виборах широко обговорювали у пресі УНДО, що полемізувала з пресою політичних партій, які бойкотували вибори. Негативно до виборів поставився Союз українок, очевидно, через відсутність у списку кандидатів на послів його голови Мілени Рудницької. В опублікованому комунікаті О. Федак-Шепарович, М. Більська, А. Палій, М. Мудрик проінформували, що через відсутність жінок серед кандидатів на послів від УНДО організація не братиме участі у сеймових виборах. [253] Кедрин І. Життя – події – люди. – С. 254.

В опублікованій виборчій програмі УНДО («Свобода») задеклароване таке: «1. Територіальна автономія для всіх українських земель в Польщі; 2. Право українського народу до вільного розвитку у всіх сферах національного життя; 3. Розвиток селянських господарств; 4. Право українців в містах на українську територію; 5. Українська національна школа всіх ступенів; 6. Амністія для політичних в’язнів; 7. Зупинення колонізації українських земель; 8. Збільшення прав для громадських, міських і повітових самоврядних інституцій; 9. Ліквідація поліцейської системи у відносинах з українцями» та ін. [254] Чому йдемо до виборів? // Свобода. – 1935. – 1 верес. У виборчій відозві, опублікованій у часописі «Діло» 4 вересня 1935 р., ЦК УНДО вкотре закликав до масової участі в голосуванні. [255] Діло. – 1935. – 4 вересня; Sprawy Narodowościowe. – 1935. – № 5. – S. 445–446.

У результаті виборів 8 вересня 1935 р. до Сейму ввійшло 13 членів УНДО та 1 представник УНО. Не було обрано В. Соловія із 77-ї округи (Сяноцького воєводства). Цей факт українська преса визнала недотриманням умов компромісу з польського боку. «Діло», шукаючи причин утрати одного мандата, визнало, що «тамтешнім чинникам йшлося на виборах предусім про те, щоб цю округу позбавити українського представництва і проводити там дальшу політику відрубності Лемківщини». [256] Sprawy NarodowoŚciowe. – 1935. – № 5. – S. 448. В. Мудрого запевнили, що замість мандата на Лемківщині українці отримають компенсацію у вигляді додаткового сенаторського мандату, проте польський уряд цієї обіцянки не дотримав. Мандат отримав поляк Й. Волошиновський, котрого вважали «українофілом і знавцем української мови». [257] Кедрин І. Життя – події – люди. – С. 255.