Литагент Фолио - Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі

Навесні 1939 р. вкотре загострилися відносини легальних політичних сил і націоналістичного підпілля. Тепер УНДО вбачало одну з головних причин поразки Карпатської України в політиці ОУН, яка значно впливала на державницькі змагання на Закарпатті. Своєю чергою, націоналістичні лідери гостро критикували УНДО, звинувачуючи його в капітуляції перед Польською державою. У лютому 1939 р. керівник ОУН А. Мельник, який замінив на цьому посту Є. Коновальця (убитого в травні 1938 р. більшовицьким агентом), поширив відозву, де український націоналізм проголошував єдиним і визнаним носієм чинної боротьби. У відозві також лунали звинувачення на адресу легальних партій. Вбачаючи у націоналістичному підпіллі конкурента, який активною діяльністю підриває довіру мас до УНДО, В. Мудрий вважав за доцільне використати поразку Карпатської України, аби підірвати авторитет ОУН. «Тепер найвідповідніша пора розправитися з націоналістами […]. Нагода знаменита», – заявив він 20 березня на засіданні КК. [316] ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 219. – Арк. 54. Разом з О. Назаруком, Д. Левицьким, М. Стахівим та М. Рудницькою В. Мудрий наполягав на публічному відмежуванні від дій ОУН. Від цієї заяви відмовилися В. Кузьмович і Д. Паліїв. Після тривалих дискусій представники УНДО, УСРП і УНО ухвалили опублікувати полемічну брошуру, спрямовану проти ОУН, [317] ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 219. але вона так і не побачила світу.

Напередодні Другої світової війни пошук шляхів вирішення українського питання завершився поверненням влади до «ендецьких» теорій мононаціональної Польської держави. Провал політики «нормалізації» спричинив занепад ролі УНДО та інших легальних партій, розчарування в ідеях парламентаризму. Це штовхало українців до радикальніших засобів боротьби; до того ж популярність ОУН напередодні Другої світової війни дедалі зростала. В умовах, коли вибух війни був питанням кількох днів чи навіть годин, провідні українські політичні партії могли або виступити на підтримку Польщі, або обрати нейтральну позицію. Оскільки другий варіант поведінки влада неминуче розцінила б як зраду, не залишалося нічого іншого, як офіційно підтримати поляків. [318] Швагуляк М. Маловідома сторінка політичного життя Західної України передодня Другої світової війни: (з історії Контактного Комітету. 1937–1939 роки) // Записки Наукового товариства імені Шевченка / [ред. Олег Купчинський]. – Львів, 1994. – Т. CCXXVIII. – С. 207–248. – (Праці iст. – філософської секції Наукового товариства імені Шевченка у Львові). І. Кедрин-Рудницький наводить також інші причини подальшого курсу українських політиків: «Всі ми відчували, що просто «висить у повітрі» масовий погром українських установ польською вулицею під протекцією поліції». [319] Кедрин І. Життя – події – люди: спомини і коментарі / Іван Кедрин. – Нью-Йорк: Видавнича кооператива «Червона Калина», 1976. – С. 512. Тому 24 серпня 1939 р., коли сумніву в початку Другої світової війни вже не було, відбулося засідання Народного комітету УНДО. Після виступу В. Мудрого було одноголосно ухвалено резолюцію, де зазначалося: у тогочасних важких для Польської держави часах український народ виконає громадянський обов’язок «крови і майна», який покладає на нього належність до держави, а не подолані досі українські справи будуть у майбутньому вирішені в інтересах народу. [320] Діло. – 1939. – 31 серп. Бажання якнайкраще підготуватися до майбутніх потрясінь викликало серед української громадськості напередодні війни прагнення консолідувати свої сили. У канцелярії УНДО 31 серпня 1939 р. у Львові відбулися збори керівних діячів українських партій. На розгляд присутніх було винесено проект керівництва УНДО «Про створення Українського національного проводу». Однак війна, що розпочалася за кілька годин, перешкодила реалізації цього задуму. [321] Швагуляк М. На зламі епох: Львів у вересні 1939 р. // Lwów: miasto – społeczeństwo – kultura / [red. Kazimiez Karolczak]. – Krakόw: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2002. – T. IV. – S. 361–372.

Отже, у діяльності УНТП – УНДО проблема ставлення до Польщі була однією з визначальних. Підкреслюючи стратегічну мету – здобуття незалежності та соборності України, партія в умовах Другої Речі Посполитої намагалася здобути максимум політичних, соціально-економічних та культурно-освітніх прав для українців краю.

На відміну від інших партій національно-державницького табору Західної України тактичний арсенал УНДО був набагато ширшим: від ідеї негації Польської держави до здобуття національно-територіальної автономії у межах Польщі. Українська громадськість, з огляду на гострий характер польсько-українських відносин у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., малоефективність польсько-української угоди 1890 р. (т. зв. нової ери), польсько-українську війну 1918–1919 рр., польський владний режим у 1919–1923 рр. не сприймала прагнення УНТП – УНДО до порозуміння з польським урядом, зокрема гасла національно-територіальної автономії. Якщо УНТП й УНДО вважали реалізацію національно-територіальної автономії етапом до державності й соборності, то їх опоненти розглядали цю ідею як зраду державницько-соборницьких прагнень.