Литагент Фолио - Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі

Із першими намітками майбутньої політичної лінії Г. Юзевський ознайомив 20 серпня 1928 р. волинських послів і сенаторів. [332]Більше року знадобилося воєводі для деталізації програми. На відміну від інших фахівців з української проблеми, Г. Юзевський враховував не лише внутрішній, а й зовнішній фактори. Він писав: «Моїми ворогами і ворогами Волині були комуністи. Мав клопоти з радянською Москвою. Вона не спускала очей з Волині. Не перебирала вона засобами – чинила постійні диверсії. Москва, маючи свою «модель» України, інших не визнавала». [333]Ворогами він уважав також український націоналізм Східної Галичини і польське ендецьке Стронництво народове. [334]

У Луцьку на нараді керівників східних воєводств Польщі 2 грудня 1929 р. Г. Юзевський виступив із великою доповіддю, цілком присвяченою волинським справам. Так народилася нова «волинська політика» чи т. зв. волинський експеримент. Його мета – виробити у волинян почуття належності до Польської держави, виховати відданих громадян Речі Посполитої шляхом державної асиміляції неполяків. Асиміляція Волині, згідно з програмою, мала відбуватися одночасно у всіх галузях політичного, громадського, національного, релігійного, освітнього, самоврядного й економічного життя. Наміри воєводи були такі:

– все суспільно-політичне й економічне життя краю спрямувати в русло польсько-української співпраці;

– створити для українців самодостатні форми суспільно-політичного життя, зберігаючи і зміцнюючи т. зв. сокальський кордон, не допустити на Волинь войовничого українського націоналізму зі Східної Галичини;

– підтримувати та зміцнювати у всіх галузях польське життя на Волині;

– створити окрему регіональну групу послів і сенаторів змішаного національного складу, яка проводила б суспільно-політичну роботу і спрямовувала всю продержавну працю у площину польсько-українського співжиття;

– сформувати превентивну систему щодо нелегальних організацій шляхом створення польських, українських і змішаних товариств;

– створити на Волині окремі організаційні рамки для Православної церкви з метою протидії акціям митрополита Діонісія, спрямованим на поглиблення ненависті між українським і польським суспільствами на Волині;

– усунути антидержавні елементи зі шкільництва, довести його до чинника польської культури, а також залучити до громадської й освітньої роботи широкі маси вчительства, аби нівелювати вплив українського націоналізму Східної Галичини;

– створити територіальне самоврядування як спільний інструмент польсько-української співпраці з вилученням у його діяльності всіх політичних моментів. [335]

На перший погляд, особливо в теоретичному аспекті зору, програма воєводи видавалася досить привабливою. Проте впровадити її в життя було важко, а то й неможливо. Її не сприйняла більшість польських і українських політичних діячів. У польській пресі з’явилися статті, автори яких піддали нищівній критиці «волинський експеримент». Зокрема, анонімний публіцист «Gazety Warszawskiej» писав: «З усієї промови видно лише одне: турботу не про лад, порядок, добробут Волині (ці проблеми для нього другорядні), а лише про розбудову Української держави». [336]Докоряли Юзевському й українські політики із Сельробу, КПЗУ, УНДО, ОУН та інших політичних партій і організацій. Зокрема, члени Українського парламентського клубу відмовилися брати участь в урочистостях, присвячених 10-річчю Польської держави, заявивши, що вони незламно стоять на позиції права на самовизначення української нації на всіх етнографічних землях. [337]

Як бачимо, від початку реалізації планів на Г. Юзевського чекали великі перешкоди. Реалізувати задумане він намагався адміністративними методами. Адміністрація Г. Юзевського вдалася до непопулярних заходів. Нових переслідувань і утисків зазнавали українські національні кооперативи, культурно-освітні товариства, політичні партії з галицьким родоводом. Заборонами й репресіями воєводська адміністрація стримувала розвиток «Просвіт», повела дальший наступ на українське шкільництво. Все це робилося для того, щоб відгородити Волинь «сокальським кордоном» від впливів націоналістичної Галичини. Одночасно воєвода шукав опору в середовищі поміркованих українських і польських політичних діячів. Він запросив на Волинь кількох соратників отамана Петлюри, більшість з яких стали керівниками Волинського українського об’єднання (ВУО), створеного у 1931 р. з ініціативи Г. Юзевського. Ця політична партія заявила про свою лояльність до Польської держави і готовність до співпраці з польською адміністрацією. У містах почали створюватися «Рідні хати» – клуби української інтелігенції, а в селах – «Просвітянські хати», українські народні хори. Проте, зазначимо, нові утворення не зуміли замінити розігнані «Просвіти». Значна частина волинських українців ставилася до ВУО з прохолодою, вважаючи його керівництво «хрунями», запроданцями. А політичні сили, вороже наставлені до Польщі, вирішили із середини розкласти цей витвір воєводи. Зокрема, ОУН рекомендувала своїм членам вступати до ВУО та його громадських прибудовок і проводити в них свою роботу. [338]У підсумку можна погодитися з висновком керівника розвідки Корпусу охорони прикордоння (КОП) майором Скіндером про те, що «ВУО не лише не виконало покладених на нього надій, а навпаки, позбавлене підтримки і довіри мас, воно поволі стало доменою впливів ОУН». [339]