Під впливом процесів на Закарпатті УПР 9 грудня 1938 р. внесла на розгляд Сейму «Проект конституційного закону Галицько-Волинської землі». Відповідно до нього передбачалося надати територіальну автономію західноукраїнським землям (без західних повітів Львівського воєводства), створити автономний уряд і сейм, власні збройні сили, забезпечити рівноправність польської й української мов у державних установах. [300] Sprawy Narodowościowe. – Warszawa. – 1929–1939. – S. 244.
І хоча законопроект не було ухвалено, учинок УПР та промова В. Мудрого викликали значне зацікавлення серед української громадськості та широкий відгомін не тільки в Польщі, а й за кордоном. Як інформував Львівське воєводське управління староста Львівського повіту, окремі патріотично налаштовані українці говорили, що виступ В. Мудрого «був великим кроком вперед до здобуття не автономії, а повної свободи, здобути яку допоможе Гітлер, а доказом цього є акція, що провадиться на території Карпатоукраїни німецькими агентами». [301] Держархів Львівської обл. – Ф. 1. – Оп. 51. – Спр. 1051. – Арк. 61.
Поширенню подібних чуток сприяли й німецькі засоби масової інформації, що натякали на майбутнє захоплення Німеччиною Західної України та УРСР і подальше створення Великої України.
За таких обставин зріс авторитет УПР, підірваний упровадженням курсу нормалізації, почасти навіть крайні націоналістичні й студентські представники почали ставитися до репрезентації з більшою прихильністю. [302] Там само. – Спр. 1053. – Арк. 32.
Схвально сприйняли ці акції і в Контактному комітеті. Відмова В. Мудрого від «нормалізаційної» політики у грудні 1938 р. допомогла розв’язати внутрішній конфлікт в УНДО. ЦК УНДО 4 лютого 1939 р. ухвалив резолюцію про порозуміння, а В. Кузьмович від імені внутрішньої опозиції заявив, що вона перестає існувати. [303] Там само.
Водночас змінилося ставлення В. Мудрого та його оточення до ідеї консолідації українських національних сил. На закритому засіданні президії та виконкому Народного комітету УНДО 12 лютого 1939 р. було розглянуто питання зовнішньої і внутрішньої політики партії та її участь у переговорах щодо створення Української національної ради (ідею створити цей представницький міжпартійний орган висунув на початку 1938 р. К. Левицький, а її реалізацію розпочав ФНЄ). На засіданні, зокрема, обговорювали проблему порозуміння з ФНЄ, Дружиною княгині Ольги (ДКО), УСДП і УСРП для формування спільного партійного органу. [304] Держархів Львівської обл. – Ф.1. – Оп. 52. – Спр. 2801. – Арк. 23.
«Не знаю, що буде з Контактним Комітетом, коли Мудрий увійде до нього, – зізнавалася М. Рудницька на засіданні КК 16 лютого 1939 р., – перестане бути інтимним кружком». [305] ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 44. – Арк. 21–22.
Провід УНДО 18 лютого 1939 р. приєднався до КК, відрядивши до нього офіційну делегацію, до складу якої увійшли В. Мудрий, Д. Левицький і В. Кузьмович. [306] Там само. – Спр. 214.
Початок діяльності В. Мудрого у КК М. Рудницька оцінила так: «Прийшла нова людина, але не бачу в тім трудности, бо ми всі зіспівані. Та тепер витворилася нова правна ситуація. Мудрого делєґувала сюди партія, і він сказав, що його не обходить, що було, а КК уважає техн[ічним] орґаном для підгот[овки] міжпарт[ійного] порозуміння. Панове на те мовчали. Отже, і я не протестувала. Важніші тези політ[ичні]». [307] Там само. – Спр. 44.
Це знаменувало початок нового етапу в діяльності комітету, члени якого на засіданнях почали обговорення основних завдань КК та оформлення «правильника» – політичної платформи для порозуміння і співпраці різних політичних сил. Отже, відбулася часткова консолідація українських політичних сил на платформі легальної опозиції.
Під час дебатів щодо бюджету 24 лютого 1939 р. В. Мудрий заявив, що УПР не голосуватиме. «Найвимовнішим хіба доказом негативного відношення до потреб українського народу є факт, – заявив він, – що вимоги українського життя в самому бюджетному прелімінарі не узгляднені ні одною поважною позицією по стороні видатків». [308] Діло. – 1939. – 26 лют.
Під час загальнополітичної дискусії у КК 4 березня він був змушений визнати, що «нормалізація виявилася нереальною». [309] ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 44. – Арк. 42.
Це означало, що УНДО знову перейшло в опозицію. «Але в політиці нема канонів, – продовжував В. Мудрий, – нереальне може стати реальним за два місяці. Отже, годі видумувати щось, що обмежувало б ініціативу». [310] Там само. – Спр. 44.
Читать дальше