Владлен Мараєв - Україна, 1918 - Хроніка

Стаття 8. Привернення публічних і приватних правних зносин, виміна воєннополонених і бранців, амністійна справа, як також справа поступовання з торговельними кораблями, які попали в власть противника, управильниться з Українською Народною Республікою в поодиноких договорах, котрі становлять дійсну часть складову нинішнього мирового договору і якомога рівночасно з ним правосильними.

Стаття 9. Умови, довершені в оцім мировім договорі, творять неподільну цілість.

Стаття 10. При толкованні сего договору для зносин між Україною і Німеччиною міродатний український і німецький текст, для зносин між Україною і Австро-Угорщиною український, німецький і угорський текст, для зносин між Україною і Болгарією український і болгарський текст, а для зносин між Україною і Туреччиною український і турецький текст. Кінцева постанова: нинішній мировий договір буде ратифікований. Ратифікаційні грамоти мають бути обміняні якомога скоро у Відні. Мировий договір стає правосильним, оскільки в нім нічого іншого не постановлено по його ратифікації.

На доказ цього повновласники отсей договір підписали і своїми печатями ствердили. Зладжено в п’яти первописях в Берестю-Литовськім 9 лютого 1918 р.

Граф Оттокар Чернін, в. р. міністер ц. і к. дому і заграничних справ, Л. Ф. Кюльман, в. р. як представник найвищої німецької управи, Гофман, в. р. генерал-майор і шеф генерального і Східного фронту, др. Радославов, в. р. А. Тошев, в. р. Стоянович, в. р. полковник Ганчев, в. р. др. Анастасов, в. р. Талад4, в. р. І. Гакки, в. р. Агмед Нессими, в. р. А. Нішед5, в. р. О. Севрюк, в. р. Микола Любинський, М. Левицький в. р.».

4 Мехмед Талаат-паша – великий візир Османської імперії.

5 Ахмед Іззет-паша – командувач Анатолійської групи турецьких армій, в подальшому (жовтень – листопад 1918 року) був великим візиром Османської імперії.

Українська Центральна рада: Документи і матеріали: У двох томах / Упорядники: В. Ф. Верстюк (керівник) та ін. – К.: Наукова думка, 1997. – Т. 2: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – С. 137–142.

«Тайний договір між Австро-Угорщиною й Українською Народною Республікою в справі Східної Галичини та Буковини

Не раніше 27 січня (9 лютого) 1918 р.

При підписанні заключеного миру між Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною, з одної сторони, і Українською Народною Республікою, з другої, ц. і к. міністр закордонних справ граф Чернін, як уповноважений Австро-Угорщини, з одного боку і… як уповноважений Української Народної Республіки, з другого боку, кладуть вагу на те, щоби встановити, що слідує:

З перебігу ведених переговорів представники Австро-Угорщини й Української Народної Республіки набрали переконання, що обидві великодержави є керовані волею жити між собою в тісній дружбі і оживлених зносинах.

Признаючи, що ті зносини будуть скріплені, якщо меншості, що живуть в обох тих державах, відносно яких друга сторона є заінтересована, будуть мати цілковите забезпечення для свого свободного національного і культурного розвитку, ц. і к. міністр закордонних справ із вдоволенням приймає до відомості, що Українська Народна Республіка вже створила закони, які забезпечують права живучих на Україні частин польського і німецького народу, а також права жидівського населення.

І навпаки, уповноважені Української Народної Республіки приймають до відома, що австрійський уряд рішився на основі намірів, проголошених його цісарською і королівською апостольською величністю при його вступі до правління і в його престольній промові, поробити заходи, які, розбудовуючи далі існуючі інституції, мають дати тій частині українського народу, яка мешкає в Австрії, дальше забезпечення для її національного і культурного розвитку.

Для осягнення тієї цілі австрійський уряд предложить обом палатам Державної ради проект закону, силою якого ті частини Східної Галичини, де переважає українське населення, будуть відділені від королівства Галичини і злучені з Буковиною в один суцільний коронний край. Цей замір австрійський уряд має здійснити найпізніше до 31 липня б. р. Австрійський уряд буде всіма засобами, які дає йому конституція, змагати до того, щоби цей законопроект одержав силу закону.

При цьому існує порозуміння про те, що ця заява творить з мировим договором неподільну цілість, і, що важність цієї заяви вигасає, якщо не буде виповнена яка-небудь постанова мирового договору.

Цей документ і його зміст мають лишитися тайними».

Українська Центральна рада: Документи і матеріали: У двох томах / Упорядники: В. Ф. Верстюк (керівник) та ін. – К.: Наукова думка, 1997. – Т. 2: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – С. 150–151.