Владлен Мараєв - Україна, 1918 - Хроніка

Перемовини представників УНР та Центральних держав поновилися 7 лютого. Після повернення з Берліна німецькі та австро-угорські дипломати загалом погодилися на пропозиції української сторони. Єдиною суттєвою пропозицією стало винесення питання про автономію Східної Галичини та Буковини до окремого договору Австро-Угорщини з УНР.

Текст мирного договору підготували швидко. Уночі з 9 на 10 лютого відбулося його підписання.

Загальний настрій підписантів окреслив в своєму виступі Р. Кюльман: «Панове, ніхто з вас не може не признати історичного значення цієї зустрічі, в якій представники Союзних Держав поєдналися з представниками Української республіки, щоби підписати цей перший мир з метою закінчити цю світову війну. Цей договір буде першим з серії дальших договорів. Ми підписуємо цей договір з висловами найкращих побажань Союзним Державам та українському народові».

«Мировий договір між Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Українською Народною Республікою

Тому, що український народ в протягу сучасної світової війни проголосив себе незалежним і виразив бажання привернути мирний стан між Українською Народною Республікою і державами, що находяться в війні з Росією, правительства Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини постановили заключити мировий договір з Правительством Української Народної Республіки. Вони хотять цим вчинити перший крок до тривкого і для всіх сторін почесного світового миру, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привернення дружніх відносин між народами на полі політичному, правному, господарському і умовому. Задля того до нав’язання мирових переговорів в Берестю-Литовськім зібралися повновласники вище означених правительств, а саме:

За цісарське німецьке правительство державний секретар заграничного уряду цісарський дійсний тайний радник п. Ріхард фон Кюльман;

За ц. і к. спільне австрійсько-угорське правительство міністер цісарського і королівського дому і справ заграничних його ц. і к. апостольського величества тайний радник Отокар граф Чернін;

За королівське болгарське правительство президент міністрів п. др. Василь Радославов, посол п. Андрій Тошев, посол п. Іван Стоянович, військовий повновласник п. полковник Петро Ганчев, п. др. Теодор Анастасов;

За цісарське османське правительство його величества великий везир Талат-Паша, міністер справ заграничних Агмед Мессими-Бей й. в. Ибрагим Гакки-паша, генерал кавалерії Агмед Іцед-паша;

За правительство Української Народньої Республіки члени Української Центральної Ради п. Олександер Севрюк, п. Микола Любинський і п. Микола Левицький, і по предположенню своїх повновластей, які признано добре і належно виставленими, згодилися на слідуючі постанови:

Стаття 1. Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина з одної сторони, і Українське Народне Заступництво, з другої сторони, заявляють, що воєнний стан між ними покінчений, сторони, заключуючі договір, рішилися надалі жити взаїмно в мирі і дружбі.

Стаття 2. 1) Між Австро-Угорщиною з одної, і Українською Народною Республікою, з другої сторони, наскільки ті дві держави граничитимуть з собою, будуть ті границі, котрі існували між Австро-Угорською монархією і Росією перед вибухом війни. 2) Дальше на північ ітиме границя Української Народної Республики, починаючи від Тарнограда по лініі Білгорай, Щебретин, Красностав, Пугачев, Радин, Межиріччя, Сарнаки, Мельник, Високолитовськ, Каменець, Литовськ, Пружани, Вигановське озеро. Подрібно установлятиме границю мішана комісія після етнографічних відносин і з узглядненням бажань населення. 3) На випадок, якби Українська Народна Республіка мала границі ще з якою іншою державою Почвірного Союзу, застерігаються щодо того окремі умови.

Стаття 3. Опорожнювання зайнятої області почнеться негайно по ратифікації нинішнього мирового договору, спосіб переведення опорожнення і передачі спорожнених областей означать повновласники інтересованих сторін.

Стаття 4. Дипломатичні і консулярні зносини між сторонами, що заключають договір, почнуться зараз по ратифікації мирового договору. Для якнайбільше далеко йдучого допущення консулів обох сторін застерігаються окремі умови.

Стаття 5. Сторони, що заключають договір, зрікаються взаємного звороту їх воєнних коштів, то значить державних видатків на провадження війни, як також звороту їх воєнних шкід, то значить тих шкід, які повстали для них і їх горожан у воєнних областях через військові зарядження з включенням всіх реквізицій, зроблених у ворожому краю.