Владлен Мараєв - Україна, 1918 - Хроніка

Та взагалі оминути нарад із більшовиками було неможливо. «Спочатку порозуміння ніби було знайдено, – згадував О. Севрюк. – Російська делегація визнала нашу делегацію як самостійну… визнала навіть Центральну Раду й Генеральний Секретаріат». Це Л. Троцький визнав і на першому пленарному засіданні з представниками Четверного союзу, яке відбулося 10 січня. Та все ж він додав, що українську делегацію треба розглядати як таку, що стоїть разом із російською по один бік фронту. Ця заява суттєво погіршила і без того напружені відносини між представниками УНР і більшовиків, та дещо ускладнила визнання української делегації як самостійної іншими учасниками переговорів.

Наполегливість команди В. Голубовича все ж принесла перший бажаний результат. Вже на пленарному засіданні 12 січня О. Чернін від імені Центральних держав визнав самостійність України та її делегації. Він заявив: «Ми визнаємо українську делегацію самостійною делегацією і повноважним представництвом самостійної Української Народної Республіки… яка є в стані укладати самостійно міжнародні договори».

Це була одна з перших перемог дипломатії УНР, яка тільки-но спиналася на ноги. Ввечері того самого дня, отримавши новини з Брест-Литовська, генеральний секретар міжнаціональних справ УНР Олександр Шульгин виступив на засіданні Центральної Ради із заявою. Він повідомив, що УНР відтепер виступатиме на міжнародній арені як самостійна держава. Виступ О. Шульгина зустріли оплесками.

Заява О. Черніна спричинила вкрай незадоволену реакцію більшовицьких дипломатів. Відтак, вона прискорила процес підготовки Брест-Литовського мирного договору між УНР і державами Четверного союзу.

Загалом на переговорах представники УНР докладали чималих зусиль для захисту інтересів своєї країни. Найбільш запеклі дискусії точилися щодо територіального питання. Ще раз звернемося до спогадів О. Севрюка: «…Українці жадали Холмщину, Підляшье, плебісцит в Закарпатській Україні та в Східній Галичині й північній Буковині. На засіданні 13 січня Чернін твердо заявив, що не може й мови бути про доторканість австро-угорської монархії. Кюльман і Гофман також рішуче підтвердили сю заяву. Було ясно, що реальне відношення сил не позволяло нам плекати рожевих надій, але з Відня приходили відомості про демонстрації, про неспокій. Се був наш актив й треба було його використати».

Врешті-решт переговори зайшли у глухий кут. Не краще йшли справи і у більшовиків. Центральні держави не збиралися звільняти понад 150 тис. км² території колишньої Російської імперії, що контролювали їхні війська. 18 січня Л. Троцький попросив перерву та поїхав радитися з В. Леніним. Українській делегації теж знадобилася перерва, щоб навідатися до Києва за новими інструкціями.

Протягом наступних двох тижнів сталися вкрай важливі зміни. 22 січня (по факту – в ніч із 24 на 25 січня) своїм IV Універсалом Центральна Рада проголосила повну незалежність України. Більшовики швидко наступали на Київ, а достатніх сил для оборони своєї столиці лідери УНР мобілізувати не змогли. Між українськими політичними партіями виникла криза, наслідком якої стали відставка уряду В. Винниченка та створення нового уряду на чолі з В. Голубовичем.

Делегацію на переговорах у Бресті тепер доручили очолити О. Севрюку. Фактично, він не отримав нових інструкцій, крім загальної настанови якнайшвидше підписати мир, та одержав навіть повноваження для ратифікації договору.

Пленарні засідання на перемовинах за участі української делегації поновилися 1 лютого. Саме на ньому Центральні держави визнали незалежність УНР.

Подальші два дні точилися запеклі дебати щодо умов миру. Делегація УНР запропонувала компромісне рішення: Холмщина і Підляшшя входять до складу України, а Східна Галичина разом із Буковиною утворюють автономну провінцію Австро-Угорщини. Представники Центральних держав висували декілька інших політичних комбінацій, але українці наполягали на своєму, а 3 лютого рішуче заявили, що їхні умови остаточні і подальші компроміси неможливі. Після цього перерву взяли Р. Кюльман, О. Чернін та М. Гофман, що поїхали на нараду до Берліна.

Треба зазначити, що під час цього раунду переговорів суттєво змінилася позиція більшовиків. Вони привезли до Бреста представників Української Народної Республіки Рад, яку було проголошено в Харкові 25 грудня 1917 року.

Делегацію очолював голова Центрального виконавчого комітету цього державного утворення Юхим Мєдведєв. Л. Троцький намагався довести представникам Центральних держав, що саме Ю. Мєдведєв та його «товариші» мають представляти Україну. Він навіть вдався до відвертої провокації, заявивши 3 лютого, що більшовики захопили Київ, і мати справу з посланцями Центральної Ради тепер не має сенсу. Завдяки вчасно отриманій телеграмі з Києва О. Севрюку вдалося спростовувати зухвалу заяву Л. Троцького. Вести переговори з харківськими делегатами так ніхто й не став.