Владлен Мараєв - Україна, 1918 - Хроніка

Укладення Брест-Литовського договору стало визначним успіхом молодої української держави. Їй вдалося укласти сепаратний мир, вийти з Першої світової війни, отримати міжнародне визнання та закласти підвалини рівноправних відносин із учасниками Четверного союзу. Якщо порівняти умови двох Брест-Литовських договорів – між УНР і Центральними державами від 9 лютого 1918 року та між більшовицькою Росією і Центральними державами від 3 березня 1918 року, – УНР опинялася у значно вигіднішому становищі. На відміну від Росії, Україна не втрачала, а здобувала території (Холмщину і Підляшшя), а також не зобов’язувалася демобілізовувати свою армію.

Всупереч поширеним уявленням, власне Брест-Литовський договір не передбачав ані окупації території України німецькими і австро-угорськими військами, ані економічного поневолення України. Запрошення союзницьких військ для відсічі більшовицькій агресії, особливості торговельно-економічної співпраці стали результатом подальших домовленостей.

Втім, для УНР підписання Брест-Литовського мирного договору мало позитивні наслідки лише у короткостроковій перспективі. Наявність суттєвих протиріч із німецьким і австро-угорським військово-політичним керівництвом призвела до того, що вже у квітні 1918 року ці країни підтримають гетьманський переворот проти Української Центральної Ради. А в листопаді 1918 року Перша світова війна завершиться поразкою Центральних держав, і Брест-Литовські договори втратять чинність. Переможці, країни Антанти, не пробачать Україні сепаратного миру зі своїми ворогами і відмовлять у наданні підтримки. Головну ставку в боротьбі з більшовизмом Париж і Лондон зроблять не на Україну, а на російський Білий рух і Польщу.

11 січня 1918 року генерал-лейтенант Павло Скоропадський подав у відставку з посади командувача 1-м Українським корпусом. Тимчасовим командувачем з’єднання став генерал-майор Яків Гандзюк.

1-й Український корпус постав на основі українізованого 34-го армійського корпусу 7-ї армії Південно-Західного фронту. Протягом певного часу він був одним із найбільш боєздатних з’єднань Армії УНР. Зокрема, в листопаді 1917 року частини корпусу роззброїли та відправили до Росії збільшовизованих вояків 2-го гвардійського корпусу, який наступав із Правобережжя на Київ, прагнучи повалити Українську Центральну Раду. Та на зламі 1917–1918 років навіть 1-й Український корпус не оминула загальна хвиля масового дезертирства військовослужбовців, які понад усе бажали припинення бойових дій та повернення додому.

Павло Скоропадський здав командування корпусом через низку нездоланних протиріч із керівництвом Української Народної Республіки. Лідери УНР вбачали в його особі «старорежимного царського генерала» з диктаторськими замашками, а корпус в його руках вважали небезпечним інструментом потенційного державного перевороту. В свою чергу, П. Скоропадський був украй незадоволений недостатньою увагою керівників УНР до військових справ, поганим постачанням корпусу та кадровими змінами: призначенням соціал-демократа Миколи Порша – людини без військового досвіду – генеральним секретарем військових справ УНР, а також призначенням полковника Юрія Капкана, що мав неоднозначну репутацію серед військових, керівником оборони України від більшовиків. Майбутній Гетьман України досить емоційно і докладно розповів про свою відставку:

«…Петлюра ушел, вместо него военным министром стал Порш, о котором я тогда еще понятия не имел. Главнокомандующим всеми силами на Украине был Капкан, последнее меня взорвало… Капкан, какой-то преподозрительный авантюрист, с очень нелестной репутацией насчет денежных вопросов за время его службы в Ораниенбаумской офицерской школе, – с этим назначением я согласиться не мог.

Приехав в Киев, я также постарался собрать сведения, кто такой Порш. Оказывается, что это по профессии присяжный поверенный, исключенный за всякие неблаговидные проделки из сословия адвокатов, вместе с тем имевший, по слухам, какие-то отношения с немцами. Умный, большой нахал. Я поехал к нему и заявил, что если мне не дадут все по списку, который я тут же представил, для поддержания корпуса в порядке, я прошу меня освободить от командования корпусом. Порш имел чрезвычайно надменный вид, видимо, ничего в нашем деле не понимал и ни на одно мое законное требование не дал мне положительного ответа, хотя для меня было ясно, что при желании возможно было это сделать.