Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Лемки

1) північні підніжжя Карпат;

2) гірські хребти та високі котловини;

3) південні схили та долини.

Північні підніжжя Карпат становлять перехідну зону між теплішими низинами на півночі й холоднішими горами на півдні.

У Сяноці середня температура липня не перевищує 16 °C, а січня – нижче 5 °C. Мороз триває до п’ятдесяти днів. Річна кількість опадів коливається від 700 до 750 мм в Західному Бескиді, а на східних схилах – від 750 до 800 мм. Сніговий покрив лежить від 60 до 80 днів.

На гірських хребтах середня температура липня сягає в долинах понад 16 °C, а на хребтах до 15 °C. Мороз триває від 70 днів і більше. Кількість опадів на схилах перевищує 800 мм, а на горах Полонинського Бескиду – більш як 1000 мм, в долині Попраду і ріки Топлі опади сягають 700 мм. Сніговий покрив може лежати від 90 до 150 днів і більше.

Південні схили та долини мають найтепліший та сухіший клімат. Середня температура липня у Свиднику 17 °C, у долині Ондави – 18 °C, а у січні близько -4 °C. Найбільші дощі в басейнах ріки Ондави (650–700 мм), найменші – в басейнах рік Ториси і Топлі – 600–650 мм. Сніг лежить від 50 до 70 днів.

Вегетаційний період на півночі Лемківщини починається в квітні, в гірських долинах – у травні, а на південній частині – в березні.

У лісах Лемківщини ростуть цінні породи дерев: дуб, бук, граб, явір, ясен, липа і в’яз. З хвойних дерев: сосна, смерека, ялина. На запущених ділянках, у зарослях росте ліщина, черемха, калина, малина, горобина та різні квіти й трави.

На висоті 600—1000 м росте лише бучина та ялина і де-не-де – ясен, явір і смерека. І вже на висоті 1500 м широко розкинуті полонини, вкриті трав’янистою рослинністю, й використовуються вони не лише для випасу худоби, але й частково для сінокосів.

На підгір’ї Західного Бескиду росте бук та ялина, а в затишній долині Попраду – липа, смерека, модрина. На Сниській Магурі, Левоцьких та Чергівських горах переважають типові смерекові та букові ліси, в яких зустрічаються ялина, модрина, сосна, а на нижніх схилах Ондавської полонини – бук і дуб. У ріках та потоках Лемківщини водяться форель, марена, рибець, дунайський харіус, видра тощо.

У лісах – різноманітні звірі: олені, козулі, дикі свині, бурі ведмеді, вовки, лисиці, борсуки, куниці, білки, тхори. У горах водяться дикі коти, рисі. З птахів переважають дятли, мухоловки, яструби, глухарі та орли [1].

1. Стебельський І. Фізична географія. ЗНТШ. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1988. С. 87—112. Т. 206 [Лемківщина. Земля – люди – історія – культура. Т. 1].

Лемківські говори належать до карпатської групи південно-західного діалекту української мови.

У зв’язку з переселенням населення галицької частини Лемківщини (причому, не компактно на якусь одну територію, а переважно розрізнено і в різні області, хоча переважно західні) дослідження цього говору майже припинилося. Проте не можна сказати, що лемківські говори не досліджувались. Про основні або окремі їх риси можна знайти відповідний матеріал в різних статтях та посібниках з української діалектології. З важливіших праць, присвячених лемківським говорам, назвемо монографію І. Верх-ратського [1, 115 с.], праці І. Панькевича [2, с. 164–199] та І. Зілинського [3, с. 1—19].

Крім названих дослідників і вчених, до дослідження південно-лемківських говорів значно спричинився словацький мовознавець українець В. П. Латта, який самотужки зібрав матеріал з 270 населених пунктів українського регіону Східної Словаччини, та український діалектолог М. Онишкевич.

На підставі використання наявних на сьогодні діалектологічних матеріалів і досліджень лемківського говору вкажемо на основні його особливості у фонетичній, морфологічній, синтаксичній і лексичній системах.

Щодо фонетики лемківські говори стосовно інших говорів української мови виявляють свої особливості найбільш яскраво, хоча не завжди стабільно щодо ареального поширення.

У системі голосних для цих говірок характерні такі особливості, як перехід давнього довгого звука о в нових закритих складах (незалежно від наголосу в и (ы): быб = біб, быг = біг, двыр = двір, выл = віл, пыт = піт (горище) або рідше в у вувця = вівця, макутра = макітра, луй = лій. Так само переходить в у цей звук у позиції перед звуженим о (типу род. одн. куруви = корови, дуруги = дороги), а також у позиції перед і в наступному складі: путік = потік.

Голосний звук е в лемківських говорах перед м’якими приголосними переходить в и: вирьх = верх, типирь = тепер.