Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Лемки

Надто строкато виглядав розподіл земель на Лемківщині у кінці XIX ст., що зумовлювалось існуванням старих пережиткових форм і нових підприємницько-капіталістичних, внаслідок чого відбувалось значне переміщення землі з рук у руки і дальше обезземелення гірського селянства.

Соціальна нерівність у лемківськім краї не позначилась на протіканні агротехнічного процесу вирощування хліборобських культур у господарствах різної категорії власності, головними засадами для чого були: спільна традиційна основа аграрної культури, побутування одних і тих же хліборобських знарядь.

Вираженням загальної культури рільництва може служити культура користування землею, збереження і підтримання її родючості. Здебільшого ці функції відображаються у системі рільництва як важливої стадії агротехнічного процесу.

Важливою системою рільництва в господарствах лемківських селян у XIX ст. було багатопілля (4—6-трипілля) з невизначеною системою чистих парів, яке інколи могло переходити в сівозміну з п’яти- чи шестирічним ротаційним періодом. Вважається, що лемки у переважній більшості користувалися у XIX – на початку XX ст. класичним трипіллям, коли поле було поділене на три частини – для висіву озимих, ярових культур і для перелогу. Значні засади у забезпеченні селянської родини продуктами харчування, кормом для худоби і пасовищем зберігало традиційне карпатське двопілля, яке звалось на Лемківщині, як і на Бойківщині, толоко-царинною системою. Побутувала ще вирубно-вогнева система хліборобства у своєму традиційно-класичному варіанті, з такою її функцією, як розчищення лісових площ для орного поля. Зустрічалась ще одна з повним технологічним циклом система хліборобства вирубно-вогневого господарства – вирубно-польова. Очевидно, що в давнину горяни у долинах біля рік користувались і перелоговою системою, трансформованою з Передкарпаття чи зони лісостепу. У гірському рельєфі ця система не могла довго існувати, бо важко добута з-під лісу і окультурена ділянка землі вводилась у польовий масив постійного вжиткування.

Введення у XIX ст. картоплі як основної харчової культури значно вплинуло на черговість і порядок сівозмін. Розорану новину займали картоплею, урожайну ділянку могли ще раз засадити картоплею, а вже третього року сіяли озиме жито, пшеницю, різновид проса «бор» чи бобові, і після них мішанку (овес з конюшиною). Сталої сівозміни для всього регіону не було, як і не було і в якомусь одному районі, де після картоплі сіяли ярі культури, а подекуди лише бобові чи технічні, але всюди завершували сівозміну висівом мішанки, після чого рік-три косили траву. Зустрічались подекуди сівозміни без парового відпочинку. Під таку інтенсивність землекористування підлягали суцільні орні площі поблизу садиб, і на них вирощували основну кількість сільськогосподарських культур [1, арк. 9, 14].

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.