Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Лемки

Варто відзначити локальні випадки вимови в лемківських говорах звука е як а, зокрема після приголосного д під наголосом: да = де, дахто = дехто, даний = дечий, даколи = деколи.

Характерною для лемківського говору є вимова – ыр замість ре, ро, ер, ор, ри на місці давнього ръ: хырбет = хребет, дырва = дрова, тырстіна = тростина, кыршити = кришити, а на місці давнього лъ замість ло вимова словосполучення – ыу: сыуза = сльоза, але також трапляється вимова лы: блыха = блоха.

З інших характерних рис лемківського вокалізму є:

1) редукція (тобто спрощення) кінцевого и в дієсловах наказового способу 2-ї ос. одн.: бер = бери, воз = вози, роб = роби, ід = іди, а в деяких говірках кінцеве и зберігалося, але в сполуці з й у фіналі: робий = роби, ідий = іди, возмий = візьми.

2) перехід прийменника у в г: г м'істі = у місті, г воді = у воді, г літі = у літі, хоча в деяких місцевостях в даному випадку виступало сполучення гео: гво млыні = в млині, гво хыжі = в хижі, а ще в інших – приголосний звук х: х смерец'і = у смереці, х ци(е)були = у цибулі. Явище переходу нескладо-творчого у в г або в х спостерігається в словах з початковим у: гмерти = умерти, хтопити = утопити.

Цікавою рисою лемківських говорів в ділянці вокалізму є тенденція до скорочення або стягнення деяких слів типу кстити = хрестити, водокшче = водохреща, зац = заяць, особливо (в східній частині) стягнення дієслів другої особи однини дійсного способу теперішнього часу: ке = каже, рахе = рахує, муре = мурує, жале = жаліє.

Як дуже важливу, властиву в українській мові виключно лемківським говорам, слід відзначити наявність у них (правда, в колишніх жителів центральної і західної Лемківщини) постійного наголосу на передостанньому складі (т. зв. пропарокситон): рука, мол о́ ко, велик о́ го, лéжу тощо.

У ділянці приголосних для лемківських говірок характерні такі особливості, як наявність у більшості з них, зокрема на півночі і заході, на місці приголосного л звука е: говова = голова, пвух = плуг, свово = слово, свава = слава; тверда вимова приголосних у кінці слова, як-от: отец, тест (тесть), учар (вівчар), гус (гусь), шіст (шість); перехід приголосного д в дж у словах на кінці давнього жд, як от: меджа, одеджа, чуджий; мяка вимова в східнолемківських говорах приголосного ч, як качька, чюти, чьорний.

Для морфології лемківських говорів характерні різні локалізми, що надають їм специфічного відтінку і контрастного відхилення від літературної норми. Наприклад, широко вживаними є тут іменники жіночого роду на – ын(я), – ан(я), невідомі українські літературній мові, як от: знайимкыня, суханя, череваня. Мають помітне поширення також специфічні пестливі форми іменників чоловічого роду з суфіксами – ичек (-ічек): попічек, татічек, братічек та жіночого роду з суфіксами – ичка (-ічка): мамічка, коровычка, грушычка.

Характерною локальною рисою лемківських говорів є властивість іменників жіночого роду приймати закінчення чоловічого роду шляхом скорочення фінального – е, – о, -ю в однині, особливо в кличній формі, як от: ґаздин = ґаздине, Матрон = Матроно, мамусь = мамусю, Марусь = Марусю.

Як важливу рису в граматичній будові лемківських говорів треба відзначити збереження давнього закінчення – оее в іменниках називного відмінка множини, що походить від давніх основ на – и іменників: панове = пани, братове = брати, сусідове = сусіди. Характерним для лемківських говірок є закінчення – ом в іменниках орудного відмінка однини жіночого роду: травом = травою, вербом = вербою, водом = водою, гором = горою, а в деяких говірках також закінчення – оу: головоу = головою, рукоу = рукою, ногоу = ногою. Це саме явище властиве і займенникам: за мном = за мною, за тобом = за тобою, за собом = за собою.

Характерними для лемківських говорів є такі займенникові форми: на ны – на нього, на ні – на них, за ны – за нього, за ні – за них, редупліковані (тобто подвоєні) форми вказівних займенників тота – та, тото – то.

Серед неозначених займенників варто назвати діалектні форми: ктосі – хтось, штосі – щось, дакто – дехто, дашто – дещо, нич – нічого тощо.