Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Лемки

1. Верхратський І. Знадоби для пізнання угро-руських говорів. ЗНТШ. Львів, 1899. Т. 27.

2. Hoìowacki J. F. O Halicke a Uherske Rusi. Casopis ceskeho Muzeum. Praha, 1845. S. 17.

3. Грушевський М. Історія України-Русі. Львів, 1905. Т. II. С. 456–601.

4. Добрянський А. О западних границах Подкарпатской Руси со времени св. Владимира. Мин. народного просвещения. Петербург, 1880. С. 208.

5. Зілинський І. Карта українських говорів з поясненнями. Варшава, 1935; його ж Питання про лемківсько-бойківську границю. Lud Slowiañski. T. IV. Z. 1. Kraków, 1938.

6. Кубійович В. Етнічні групи Південнозахідної України (Галичина] на 1.1.1939 р. ЗНТШ. Лондон, 1953. Т. 160.

7. КняжинськийА. Межі Бойківщини. Літопис Бойківщини. Самбір, 1931. № 1.

8. Кочубинский А. Заграничный отчет о занятиях славянскими наречиями. Записки Новороссийского унивеситета. Одесса, 1876. Т. 20.

9. Латта В. Атлас українських говорів Східної Словаччини. Братіслава, 1991.

10. Струмінський Б. Територія. Історичний нарис поглядів. ЗНТШ. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1988. С. 25–86. Т. 206 [Лемківщина. Земля – люди – історія – культура. Т. 1].

11. Торонський А. Русини-Лемки. Зоря Галицкая яко альбум на год 1860. Львов. 1860.

12. Кордуба М. Західнє пограниче Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном. ЗНТШ. Львів, 1925. Т. 138–140. С. 159–245.

13. Falkowski J., Pasznycki В. Na pograniczu lemkowsko-bojkowskim. Prace etno-graficzne. Lwów, 1935.

14. Gottlieb von Windisch K. Geographie der Königreichs Ungarn. Presburg, 1780.

15. Niederle L. K sporu o ruskoslovenské rozhraní v Uhrách. Slovansky Pfehled. R. 5. Praha, 1903.

16. Kopernicki I. O góralach ruskich w Galicji. 1889.

17. Pol W. Prace z etnografii pótnocnych stoków Karpat. Wroclaw, 1966.

18. Reinfuss R. Etnograficzne granicy temkowszczyzny. Ziemia. 1936. № 26.

19. SafárikP J. Slovanske starozitnosti. Praha, 1837.

20. Stiber Z. Wschodnia granica temków. Sprawozdania z czynnosci posiedzien PAN. Kraków, 1935. T. 40.

21. Varsik В. Osidlenie Kosickej kotliny s osobitnym zretel’om na celé vychodné Slovensko a horné Potisie. Bratislava, 1977.

22. Udziela S. Rozsiedlenie temków. Wisla. 1884. № III.

23. Zubrycki D. Rys do historii narodu ruskiego w Galicji i hierarchii cerkiewnej w temze królewstwie. Lwów. 1837.

24. Lewicki J. Grammatik der Ruthenischen klein russische Sprache in Galizien. PrzemySl, 1834. S. IV–V.

25. Bendza M. Prawoslawna diecezja przemyska w latach 1596–1631. Studium historyczno-kanoniczne. Warszawa, 1982.

26. Гнатюк В. Русини Пряшівської єпархії і їх говори. ЗНТШ. Львів, 1900. Т. 35–36.

Територія Лемківщини розташована по обидва боки західної частини карпатських гір, які тягнуться із сходу на захід і одночасно є державними кордонами Польщі, Словаччини та України. Центральне місце цієї території займають найнижчі карпатські гори – Низький Бескид.

Низький Бескид складається з різнобіжних гірських хребтів, посередині яких пролягають долини шириною 10–15 км. З цих долин витікають ріки Ослава, Вислок, Яселка, Вислока та Ропа.

Північні верхи Низького Бескиду починаються від ріки Ослави і проходять на захід до ріки Білої. Кожен хребет має свою назву: Буковець (777 м над рівнем моря), Токарня (778 м) та ін. На захід від ріки Вислока цей гірський хребет стає менш виразним, з ріки Гирової він спускається до ріки Вислока, на захід від ріки Вислока він піднімається вверх – Волікова Гора (847 м), а між ріками Ропою і Білою проходить на південь і з'єднується з південним ланцюгом на словацькому кордоні. Цей гірський масив отримав назву найвищої вершини – Лацкової (1001 м).

Південні гірські хребти Низького Бескиду є вододілом річок і кордоном між Словаччиною та Польщею. Вони тягнуться з заходу від Тилицького до Лупківського перевалів на сході. На заході Лацківський хребет відділяє басейни річок Білої і Топлі. З цього хребта виділяється гілка, яка проходить півколом на схід і доходить до висоти Яворини Конечної (885 м), а звідти йде на схід, відокремлюючи верхів’я Вислока та Ондави, проходить через Дуклянський перевал на південний схід, сягаючи висоти Клин (691 м), і доходить до Бескидоцького переходу (581 м). Низький Бескид закінчується на північ від Лупківського переходу Терпяковою горою (744 м).

На сході високу центральну долину замикають хребти Полонинського Бескиду.

На сході від Лупківського перевалу південний хребет поступово піднімається до його найвищого верху – Ясло (1153 м), від Кременця він повертає на південь.

Північний хребет розділений чотирма ярами, тягнеться він вздовж річки Ослави і йде на південний схід, а за ярами та ріками Солинка і Ветлинка піднімається вверх, де розміщені Царинська та Ветлинська полонини.

Схили цього хребта входять в долину, з якої випливає ріка Сян. Тут проходить польсько-український кордон. На півдні до Сяну впадають річки Солинка, Гочівка та Ослава. Тут розташована Сяноцька котловина, а на її північному сході розміщений соляний хребет, який поступово піднімається на схід в бік Середнього Бескиду. На захід від Сяноцької котловини пролягає