Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Лемки

Найбільш детально й аргументовано, але з деякими незначними неточностями, західну та північну межу галицької Лемківщини, яка остаточно була і державним кордоном Галицької Русі з Польщею, дослідив М. Кордуба. Західний кордон брав свій початок з головного хребта Низького Бескиду (гора Камінь) і проходив по руслі ріки Яселки і далі рікою Яселкою, між Коросном і Поляною переходив через вододіл Вислоки-Вислік і нижче села Бяложбеги – на русло Вислоки, а між Одрихонем та Братківкою – на північний захід, на праву притоку Вислока Високу і йшов аж до хребта Каменець. Тут він повертав на схід до Годовського лісу – а від нього назад на південь до Сухої Гори – і далі до горба Коти, перейшовши ріку Стовбицю, відтак через вододіл Вислока-Сян до горба Вовче, звідти – на північний захід вододільним хребтом. Між селами Вижним та Любеною вдруге переходить ріку Вислок, в північному напрямі сягаючи села Лип’є. Тут повертає на захід, і від села Високої на схід, від села Рянціжова на захід і, нарешті, від села Лентовні прямує на північний схід і доходить до долішнього Сяну [12, c. 199–243].

Далі на північ від лівого берега Сяну на захід були великі лісові масиви, піски і багна. І, як твердить автор, «на просторі від Карпат до долішнього Сяну кордон між Галицькою Руссю і Польщею в другій половині XIII і в XIV ст. був зовсім ідентичним з північною границею між Краківським і Судомирським воєводствами, з одної сторони, та Руським воєводством з другої» [12, c. 233].

Західний кордон Галицької Русі з Польщею досліджував А. Добрянський [4, c. 208]. Згідно з його твердженням, політичний кордон між двома державами проходив поблизу м. Кракова. Це твердження піддавав критиці М. Грушевський, який на підставі Галицько-Волинського літопису доводив можливість існування в XI–XIII ст. двох альтернативних русько-польських кордонів [3, с. 456–463].

А коли йдеться про етнографічні межі північної Лемківщини, то вперше про їх заселення засвідчив Й. Левицький [24, с. IV–V] у своїй граматиці руської мови. Він писав, що «в округах Ясельському, Сандецькому та в інших гірських околицях говорили галицькоруським діалектом з деякими подібностями до словацької мови, якою розмовляє більшість населення».

Польський дослідник В. Поль [17, c. 196], вивчаючи населення українських Карпат, розмежував бойків від лемків. На його думку, ця межа проходила по річці Сян.

Визначенням розселення лемків займались Д. Зубрицький та І. Вагилевич. Д. Зубрицький у своїх дослідженнях відносить до лемківських окремі села: Шляхтову, Явірну, Чорну і Білу Води і простежує мовну межу з півдня на північ до річки Вислоки. Іван Вагилевич розмежовує лемків з бойками. Яків Головацький [2, c. 17], в основному, підтримав твердження Д. Зубрицького та опрацював етнографічну карту Карпатської Русі з переліком сіл на північній Лемківщині.

О. Торонський у праці «Русини-Лемки» [11] з деякими невеликими змінами дотримувався висновків Зубрицького. Він твердив, що північна Лемківщина займає територію до ріки Вислоки. Його висновки про етнографічні межі Лемківщини на основі української мови мало чим відрізняються від висновків П. Шафарика [19].

Визначенням меж карпатських етнографічних груп українського населення займався польський дослідник І. Коперницький. Однак він у своїй розвідці [16] поверхово, без достатніх аргументів визначав розташування етнографічних груп українського народу.

Розселення лемків у західних повітах Польщі – Сандецькому, Грибів-ському та Горлицькому – досліджував С. Удзеля [22]. Він підтвердив, що тут є окремі лемківські села.

У 1930 р. А. Княжинський [7], займаючись дослідженням Бойківщини, на основі мовного чинника визначив межу між бойками та лемками. Аналогічними проблемами займались В. Пашницький та Я. Фальковський[13], які на основі народного одягу і народної монументальної архітектури підтвердили висновки Вагилевича та Поля.

Надзвичайно важливий внесок у дослідження етнографічної території Лемківщини зроблено українським мовознавцем І. Зілинським [5], який на основі найбільш прикметних ізоглосів лемківського говору підтвердив раніші загальні спостереження інших дослідників про те, що територія Лемківщини сягає річки Яселки або Вислоки, тобто приблизно до давніх пограничних місць: пралісу, який розділяв Польщу і Галицьку Русь. Одночасно він подав список 320 сіл Галицької Лемківщини. Він вже найбільш об'єктивно дослідив розмежування між бойками та лемками. Ця межа, за його даними, проходить з Риманова до Яселки ріками Вислока і Яселка, а в її верхів’ях повертала на захід [5].