Прикметники і займенники прикметникового типу в лемківських говорах у називному відмінку множини усіх трьох родів закінчуються на – ы: сухы – сухі, білы – білі, злы – злий, добры – добрі, чысты – чисті.
Специфічною діалектною особливістю лемківських говорів щодо числівників є наявність тут архаїчних форм трійи – три, штирійи – чотири, а також вживання форми дві не лише для жіночого, а й для середнього роду, як от: дві йабка – два яблука, дві теля – двоє телят.
У дієсловах третьої особи однини і множини теперішнього часу вживається тверде – т: робит – робить, ходыт – ходить, спыт – спить, майут – мають, знайут – знають. Форми описового минулого часу дієслів творяться за допомогою допоміжного архаїчного слова єм (в однині) та єсме (в множині): ходил єм – ходив, знал єм – знав, найшли єсме – знайшли. Майбутній час дієслів твориться за допомогою допоміжного слова буду і дієслова минулого часу дійсного способу: буду ходил – буду ходити, буду робил – буду робити. У наказовому способі дієслів другої особи однини немає фінального – и; вони закінчуються на м'який приголосний, відповідно, вимовляються: сидь – сиди, ідь – іди, несь – неси, везь – вези.
На відміну від літературної норми, пасивні дієприкметники минулого часу в лемківських говорах творяться за допомогою суфіксів: – т(ий), – т(а), – т(е): гнатый – гнаний, гната – гнана, гнате – гнане; знатый – знаний, зната – знана, знате – знане.
Часто вживаний у розмовній лемківській говірці прислівник праві (запозичений зі словацької мови), що має уточнююче значення саме, власне: праві тогды я пришоу – саме тоді я прийшов. Нерідко вживається і означальний прислівник дуже в значенні багато: дуже пінязей – багато грошей, дуже зерна – багато зерна.
Щодо службових частин мови, то слід відзначити наявність у лемківських говорах діалектних слівприйменників віля, візля, ведля, які в сполученні з іменниками чи займенниками вказують на просторові відношення: візля мене – біля мене, ведля хижи – біля хати.
Специфічними в лемківських говорах є також різні частки, наприклад, протиставні: лем, ано; порівняльні: тако, гейби; часові: кой, кедь, мети: ажебы (з польськ. azeby); умовні: кед, кебы; допустові хыба, хыбал; питальні: нач, зач, кады; заперечні: ня, ніт. Мають свої специфічні особливості і лемківські говори в вигуках та звуконаслідуваннях: адя! геуси! гале! геле! ой ле! і т. п.
У синтаксисі лемківські говори не значно відрізняються від української літературної мови. З найхарактерніших лемківських особливостей в синтаксичному ладі вкажемо на вживання в багатьох випадках прикметників та займенників в ролі означення в позиції після означуваного іменника: попід гай зелений (у сучасній укр. літературній мові означення, як правило, стоїть перед означуваним словом); поширення конструкцій з прислівником так при прикметниках: так добрый = такий добрий, так злый = такий злий.
Основу лексики лемківських говорів становить, звичайно, загальнонародний український лексичний фонд. Проте для цих говорів характерне також велике багатство діалектної (в тому числі і суто лемківської) лексики, яка наявна в найрізноманітніших лексико-семантичних шарах. Для прикладу наведемо найхарактерніші специфічні лемківські слова-назви на означення будівель сільськогосподарських споруд та їх частин; різних предметів господарсько-побутового вжитку; різних страв та продуктів харчування; представників рослинного і тваринного світу; осіб за родом їх діяльності та занять тощо.
Лексика на означення будівель, сільськогосподарських споруд, їх частин та інших пов’язаних з ними предметів: хыжа – хата; заспа, засип(а) – призьба; пєц – піч; ватра – вогнище в печі, спуза – попіл, сажа; студник – колодязь; чкола (в основному Сх. Лемківщина) – школа; защипка – дерев’яний засув у дверях.
Лексика на означення різних предметів господарсько-побутового вжитку, знарядь праці: фіранкы, фіранґьі (вживається також у гуцульських та покутських говорах) – завіски на вікна; прас(ило), жиліско – праска; ляда – валок для прасування білизни; дзиґар – настінний годинник; подисірь – скриня; шлябан, шлюмбер – лавка-ліжко; ка(о)цюба (вживається також у бойківських та надсянских говорах) – прилад, яким вигортають попіл з печі; ґілета, ґілетка (вживається також у гуцульських говорах) – дерев’яний посуд на сир, капусту тощо; патычки – сірники; жиця – ложка, претак – решето; ра(ы)скаль – лопата-заступ.
Читать дальше