Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Лемки

Українці-русини в Словаччині не були визнані національною меншиною, не мали політичної організації, не мали права на свої культурно-освітні осередки, вони були приречені на ліквідацію.

У часи німецької окупації населення Лемківщини активно вступає у ряди українських організацій, які повели боротьбу проти окупантів. Серед них виділяються легальний Український Допомоговий Комітет і нелегальний – Організація Українських Націоналістів (ОУН). Навесні 1944 р. у Бескиді перебувало чимало втікачів з усієї України. Німці реагують на це негайно і проводять серію арештів провідних членів ОУН (близько 30 членів).

Вже в травні в Бескид прибувають нові люди, які займаються відновленням діяльності організації. А в червні 1944 р. в районі сіл Вислік, Чистогорб, Прибишів, Карликів, Явірник твориться перша сотня УПА на чолі з сотенним Євгеном. Почався масовий приплив добровольців. Прибуває сюди з Перемишльщини сотня командира Лиса. Щодо загону «Веркшуц» з Іваничів (промислово-транспортна охорона), який мав перейти до лав УПА, то його під охороною німців перевезли у Словаччину. Втекти вдалося тільки декому із старшин, і вони почали створювати нові сотні. Сотенний Лесь організував сотню у Вислоку. Перший бій сотні УПА в Бескиді закінчився поразкою. У серпні 1944 р. біля села Карликів на сотню УПА раптово напали більшовицькі партизани. Раптовість нападу спричинилася до того, що сотня змушена була відступити. В середині серпня 1944 р. сотні Євгена, Бора, Бурлаки, Лиса, що діяли у Бескиді, вирішили об'єднатись і запропонували командирові Ренові очолити курінь.

ОУН-мельниківці теж організували свої загони, зокрема, в околицях Волосатого, Устрік Горішніх і Берегів Горішніх діяв повстанський відділ сотні Павленка. За пропозицією Рена про об'єднання цей мельниківський відділ перейшов у склад куреня, до нього належало 12 сотень, а також допоміжні частини. При курені було створено чоту кіннотників. У кінці вересня 1944 р. курінь вирушив через лінію фронту на схід, щоб у сколівських горах перечекати перехід фронтів. На початку січня 1945 р. сотні УПА, а також військові референти взялися до організації у селах Самооборонних Кущових відділів (СКВ). Ці відділи діяли в усіх українських селах Ліського, Сяноцького та Короснянського повітів [5, c. 103]. Вони почали створюватись у відповідь на бандитський терор. Їх завданням було захищати своє село від нападу польських банд, а в разі потреби надавати допомогу сусіднім селам. 21 березня 1945 р. відбувся перший бій сотні Веселого з куреня Рена з частинами дивізії «Червона Мітла» в селі Струбовиська. Сотня разом з СКВ коло семи годин утримувала доступ до села і аж під вечір почала відступати. На наступний день під Бескидом відбувся ще один бій, який проходив вже в значно гірших умовах для повстанців, тому втрати були також більшими, зокрема, загинув командир сотні Веселий. Зайнявши село, більшовики його спалили і вчинили розправу, замордувавши 45 невинних селян.

Керівництво революційно-визвольною боротьбою українського народу добре це розуміло і намагалось донести таке розуміння і до широких народних мас як українців, так і поляків. Було видано польською мовою та масово розповсюджено серед польського населення багато відозв, летючок та брошур, у яких зображалась реальна ситуація, що склалась у Польщі, та закликалось до припинення терору проти українців [6, c. 163].

Проте ведення політично-пропагандистської роботи було недостатнім, оскільки терор стосовно українського населення набирав неймовірно великих розмірів. УПА видає звернення «Полякам Ліського й Сяноцького повітів до загального відома», де йдеться про непоправний стан у польсько-українських відносинах, про грабіж і спалення українських сіл Берізка, Бібрка, Воля Матіяшова. Тут же оголошується відплатна акція Міліції Обивательській, акцентується на тому, що будуть застосовані будь-які форми відплати (засідки, індивідуальний терор тощо). При цьому зазначалося: «Постараємося карати тільки винних та зазначуємо, що куля не розбирає. Будемо справедливі та при цьому консервативні, чого можете бути певні. Тільки ще раз робимо застереження, що коли в часі наших відплатних акцій впали б випадково невинні, то хай польське суспільство не винує в цьому нас, тільки своїх бандитів-провокаторів. 14 квітня 1945 р.» [6, c. 167–168].

Аналогічна відозва була поширена в травні 1945 р. в інших повітах Лемківщини.

Єдиною силою, яка стала на захист пригнобленої нації, стала Українська Повстанська Армія, що чинила справді героїчний опір під час депортації українського населення.