Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

Спорадично для плекання бджіл мешканці регіону використовували солом'яні вулики («кошики», «коші»). Вони були значно дешевшими від колод, а також зручнішими при обслуговувані. З паличок робили відповідну форму, плели довгу косу з соломи – і розпочинали виробництво коша. Для плетіння використовували вербову кору, лозу або шпагат. Накривали солом'яник ґонтами і ставили на підпорах. На Гуцульщині траплялися солом'яники круглої форми. В середньому товщина стінки становила 5–6 см, висота 0,7–1 м, ширина 0,6 м. Побутування кошів таких розмірів зафіксовано у смт. Делятин Надвірнянського р-ну, с. Яворів, Брустури Косівського р-ну Івано-Франківської області. Коші належно виконували свої функції в період екстенсивного ведення бджільництва. Із запровадженням раціональних методів утримання бджіл вони стали гальмом на шляху подальшої еволюції вуликів. Коші мали кілька основних вад. Їх не можна було розбирати, що ускладнювало детальний огляд бджолиного гнізда. У цих вуликах важко було підсадити нову матку у випадку її втрати чи заміни; нелегко було розпізнати появу хвороб. Мед і віск вибирали з кошів, знищуючи комах. Та все ж солом’яні вулики збереглися у селянських пасіках деяких місцевостей до кінця 30-х років XX ст. [3, c. 77].

Перехідним типом між нерозбірними (колоди, дуплянки, сапетки) і рамковими вуликами був вулик Дзержона, сконструйований 1859 р. у Сілезії. З його винаходом з’явилася можливість розбору і огляду бджолиного гнізда. У ньому, на відміну від пізніших рамкових вуликів, замість звичайних рамок містилися лише верхні планки (снози), до яких бджоли прикріплювали верхню частину щільника, а інші краї прикріплялися ними до стінок вулика. Оглянути гніздо вулика і витягнути планку з медом можна було, попередньо відділивши щільники ножем від бокових стінок, що спричиняло великі незручності. На теренах Гуцульщини (с. Пістинь Косівського р-ну, с. Печеніжин Коломийського р-ну, м. Надвірна Івано-Франківської області) вулики Дзержона («ґержони») поширилися наприкінці XIX – на початку XX ст. Для вильоту комах вони були обладнані «вікном», а біля нього розташовувалася «поличка», по якій пересувалися бджоли.

Слов’янський вулик. Пасіка св. Миколая; с. Кобаки Косівського р-ну Івано-Франківської обл.

Після ухвалення 1875 р. рішення про прийняття та поширення серед пасічників рамкового вулика Т. Цєсєльського, названого згодом слов’янським, у селянських пасіках Гуцульщини слов’яни почали з’являтися з кінця XIX ст., але особливого поширення набули на початку XX ст. Це був перший у краї прямокутної форми рамковий вулик-стояк з довгими вузькими рамками, які слугували основою для будівництва вощини і значно полегшували працю пасічника. Він складався з корпусу та двосхилого даху.

Стандартна рамка – 480x220 мм.

Глибина вулика розрахована на 10 рамок. Слов’янські вулики пасічники переважно виготовляли власноруч з дерева – смереки, ялини, липи. У цих вуликах незручним було те, що вхід до них вів збоку, тому, щоб подивитися на бджіл, пасічникові необхідно було вийняти усі рамки.

Кількість рамок у вуликах, виготовлених пасічниками власноруч, могла коливатися від 6 до 20. Подекуди слов'янські вулики проіснували до 40—50-х років минулого століття (с. Пістинь Косівського р-ну с. Білі Ослави Надвірнянського р-ну).

Слов’янський вулик-«чворак». Пасіка св. Миколая; с. Кобаки Косівського р-ну Івано-Франківської обл.

Крім одинарних («поєдинчих») у бджолярів регіону побутували вулики на чотири («чвораки») бджолосім’ї зі спільними чотирма стінками, що економило будівельний матеріал (с. Річка Косівського р-ну). Оригінальним явищем була пасіка на 120 слов’янських вуликів В. Петричука з с. Бабин Косівського р-ну у 1930-х роках. Його вулики на 8 та 12 бджолосімей мали висоту 2–3 м і були виконані у вигляді гуцульської хати, багатоповерхової хати, церкви 13 заломами даху [6, c. 197–198].

У 20—30-х роках XX ст. на Гуцульщині поширився вертикальний одно-корпусний вулик Дадана з низько-широкою рамкою (300x435 мм), який в народі ще називали «американом» (його сконструював американський бджоляр Шарль Дадан). У вулику вміщалося 20 рамок, були чотири заставні дошки, засувка для вічка та поличка для бджіл. Доступ до гнізда бджіл зручний, оскільки вхід був зверху.