Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Англійський поет Джон Донн (1572–1631) висловив розгубленість і сум’яття, які відчували люди тієї епохи: «Нова філософія ставить під сумнів геть усе. Вогонь зовсім згас. І Земля, і Сонце втрачені». Те, що руйнувалася вся ієрархія, на якій трималося суспільство, було найстрашнішим: «Усі зв’язки і стосунки слабшають, усе руйнується вщент: правитель, підданий, батько, син – вже давно забуті поняття, адже кожна людина уявляє себе справжнім феніксом». І справді, ідея про нескінченність Всесвіту звільнила людину від застарілих кайданів і навчила літати, мов птаха.

Див. також:

Дослідження та відкриття, с. 52;

Релігійна революція, с. 167

Космологія і астрономія, с. 434;

Микола Коперник, с. 445;

Тихо Браге, с. 449

Ще наприкінці XV ст. виникла думка про те, що Європа постає єдністю народів, які представляють себе однією цивілізацією. Однак кордони континенту ще доволі неусталені й нечіткі. Поява турків, китайців і особливо жителів Нового Світу сприяла визначенню самопізнання європейців, що формується як сукупність культурних, технічних, економічних і політичних трансформацій.

Ще за стародавніх греків Європа, що представляла себе як осередок культури і цивілізації, була протиставлена Азії, де буцімто панували варвари. У той час Європа не мала чітких географічних кордонів: вона складалася із самої Греції чи народів, які мали з цією державою певні відносини, тобто значною мірою з країн Середземномор’я. Однак за Арістотелем (384–322 рр. до н. е.) у Скіфії – території на північ від Чорного моря, розташованої далеко і від Греції, і від Азії – жив хоробрий і розумний народ, що не був таким розвинутим, як жителі Сходу, але не був і аж надто войовничим. Александр Македонський (356–323 рр. до н. е., правив із 336 р. до н. е.) у своїх походах і жителі Римської імперії відмовилися від цих суперечностей і натомість провели межу між римлянами і варварами, яка в Середньовіччя перетворилася на тріщину між християнами і язичниками.

Християнська спільнота

По суті, у Середньовіччі термін «Європа» означав християнську спільноту, християнське суспільство, християнську республіку і християн . Лише наприкінці цієї епохи він став позначати територію, до якої належали північно-центральні регіони континенту через наявність там християнської віри; з неї натомість випали окремі східні території, насамперед колиска цивілізації – поглинена єретичними поглядами Греція, жителі якої уособлювали всі негативні риси, властиві, звичайно ж, азіатам, – віроломство, боягузтво й ненадійність, тоді як європейці втілювали в собі вірність, хоробрість і порядність. Падіння Східної Римської імперії і захоплення її турками спочатку викликали почуття солідарності в європейців, але потім воно перетворилося на бажання відсторонитися від південно-східних регіонів, які переходили до сфери азіатського впливу.

Кордони Європи на той час здебільшого характеризувалися не географічними межами, а переселенням народів із їхніми традиціями й інститутами, торговельними і політичними відносинами: ці межі змінювалися з часом і охоплювали великі території, що не були обрамлені чіткою лінією кордону. Навіть моря, які оточували континент із трьох боків, становили скоріше шляхи для комунікації між державами, а не те, що могло б їх відокремлювати одна від одної: достатньо згадати про Середземне море, яке об’єднувало одразу кілька країн і в якому вільно плавали пірати, пілігрими, торговці та завойовники.

Водні кордони

Водночас мало що було відомо про держави, розташовані на периферії континенту (наприклад, Скіфію), чи про ті, які знаходилися на крайній півночі. Ще менш визначеним був східний кордон між Білим і Чорним морями, який міг розміщуватися близько до течій річок Дон і Волга (але не Уралу) і де розташовувалися держави, далекі від серця Європи.

Термін «європейський»

Ще в «Географії» Птолемея (ІІ ст. н. е.), виданій у Венеції в 1548 р., Сарматія – територія, розташована на схід від Вісли, нинішня Польща, – зображувалася у вигляді хижого звіра. І лише у другій половині XVI ст. Польща, Угорщина й Трансільванія долучилися до європейських країн як оплот християн проти язичників і турків. Водночас самоїди та інші народи, що жили близько до Арктики, уявлялися ворожими й дикими, а на самому краєчку Європи розміщувалася Московія. Урал стане своєрідним кордоном для інших територій Європи не раніше початку XIX ст., після реформ у Росії у XVIII ст. і набуття західних рис слов’янською літературою. Вже в Чинквеченто люди перетинають кордони європейських країн із метою зміцнення дипломатичних, торговельних відносин і здійснення подорожей. Це стало знаком усвідомлення людьми того, що вони є представниками єдиної європейської цивілізації і політичної системи, тоді як термін «європейський» вперше з’являється в народних мовах (насамперед у французькій) і стрімко поширюється у другій половині XVI ст.