Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Див. також:

Англія і Франція за межами Атлантики, с. 83;

Піренейські імперії в Новому Світі, с. 87;

Технології, подорожі, мореплавство, с. 520

Перші кроки Англії і Франції, спрямовані на експансію за межі Атлантичного океану, були доволі нерішучими, зокрема через внутрішні конфлікти, що розривали обидві держави. Тимчасово відкинувши можливість розширення власних територій у тропічній частині Американського материка, Франція і Англія присвятили себе дослідженням і першим, спершу невдалим, спробам колонізації східного берега Північної Америки.

Поки іспанці й португальці досліджували води Атлантичного океану у пошуках нових шляхів до земель, повних золота й прянощів, інші народи, що живуть біля північної частини Атлантичного океану та Північного моря, також почали розширювати свої землі, шукаючи скромніший, однак, можливо, вагоміший ресурс для європейської економіки: рибу та китоподібних.

Від риболовства біля берегів до риболовства у відкритому морі

Протягом останніх століть Середньовіччя важливий прогрес у техніці засолювання риби дав змогу значно розширити радіус дії рибальських човнів і, відповідно, перейти від рибальства на березі, зумовленого необхідністю одразу ж продавати рибу, що швидко псується, до рибальства у відкритому морі. У свою чергу, потреба мати на борту корабля також сіль для обробки улову сприяла збільшенню тоннажу суден.

У другій половині XIV і у XV ст. англійські рибалки, котрих ганзейці витіснили з норвезьких вод, шукали нові косяки риб спершу у водах Ісландії, а потім і біля Нової Землі [11] Нова Земля ( фр. Terre-Neuve ) – історична назва Ньюфаундленду, пов’язана з його французьким освоєнням. – Прим. ред. та в Атлантиці. До них долучилися французи – бретонці, нормани й жителі прибережних міст від Бордо до Нанта, а також баски, галісійці і португальці. Потреби риболовецьких суден у Новій Землі надали поштовх створенню португальських і французьких солеварень, де поповнювали запаси і рибалки з півночі, де невелика освітлюваність не давала солі пересихати.

«Піст Сесіла»

Лише у Франції наприкінці XVI ст. було задіяно понад 500 великих риболовних суден. А найбільш розвинутий у XV ст. англійський риболовецький флот тепер зазнав кризи через Реформацію, яка зумовила відмову від посту – заборони їсти м’ясо по п’ятницях. Криза була настільки серйозною, що міністр королеви Єлизавети Вільям Сесіл (1520–1598) запропонував закон, який передбачав утримання від споживання м’яса по п’ятницях, суботах і навіть у половині дня середи. Аби не образити почуття найрадикальніших протестантів, Сесіл уточнив, що запропонував такі заходи не з релігійних, а суто з економічних міркувань: це мало надати поштовх розвитку риболовства й мореплавства. Однак подібне зауваження не завадило парламенту відхилити цей закон, назвавши його «Піст Сесіла».

Починаючи з другої половини XVI ст., води навколо Нової Землі стали не лише місцем ловлі тріски, а й майданчиком для біскайських і французьких китобійних суден. Вони розробили свою техніку у багатій на китів Біскайській затоці, а безпосередньо на Новій Землі встановили базу для переробки власної здобичі.

Маршрут до Азії

Немає сумнівів у тому, що діяльність рибалок і китобоїв сприяла збільшенню знань про вітри й складні морські течії. Також можливо, що європейські рибалки, які плавали у берегів Нової Землі, могли натрапити на Американський континент навіть раніше за Колумба. Хоч як там було, але широкі знання англійців і французів про місцеві води були однією з причин, що спонукала їх до пошуку альтернативних маршрутів до Азії через португальський шлях повз мис Доброї Надії. По суті, йдеться про один із варіантів маршруту Колумба, тобто про подорож на Схід через Захід, з урахуванням того, що між Європою й Азією було відкрито новий континент. Отже, для того, щоб обійти нові землі, слід було знайти «шлях на північний захід».

Джон Кабот

Першим, хто здійснив цю спробу, був ще один житель Генуї на ім’я Джон Кабот (1450?—1498) котрий служив королю Англії Генріху VII (1457–1509); останній раніше відмовився від послуг Колумба (1451?—1506). У 1497 р. Кабот покинув Бристоль і на невеличкому кораблі «Метью» приплив до Нової Землі. Наступного року він здійснив другу подорож, під час якої, на жаль, помер. У останній чверті століття інші англійські мореплавці намагалися знайти оманливий шлях на північний захід: серед них були Мартін Фробішер, Гемфрі Гілберт і Генрі Гудзон, на честь якого назвали річку й невелику затоку. Маршрут до Азії вони так і не знайшли, однак завдяки цим подорожам було зроблено значний внесок у дослідження північного узбережжя Північної Америки.