Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Епіцентром іспанської експансії у першу чергу був острів Санто-Домінго, який завойовували насамперед у пошуках робочої сили, срібла й золота: без людей, які б тут працювали, земля була б нічого не вартою. У 1508 р. розпочалася окупація інших великих Карибських островів: Пуерто-Ріко, Куби і Ямайки, які пізніше стали точками відправлення кораблів для дослідження континенту.

У 1509 р. було побудовано маленьку колонію Санта-Марія де ла Антігва, що розташована неподалік Панами, у районі, який називався тоді Кастілья-де-Оро. У 1513 р. Васко Нуньєс де Бальбоа вирушив звідси, перетнув Панамський перешийок і прибув на узбережжя Тихого океану. У 1519 р. була засновано Панаму, якій судилося стати одним із найважливіших центрів іспанської Америки. Того самого року португалець на службі в іспанської корони Фернан Магеллан (1480–1521) знайшов прохід між Атлантичним і Тихим океанами через пролив, який пізніше назвали його ім’ям. Магеллан виплив із Севільї в 1519 р. і не зміг завершити навколосвітню подорож, хоч окремі кораблі з його маленького флоту в 1521 р. все ж повернулися до Іспанії.

Шляхи, відкриті мореплавцями

І знову в ті самі роки європейці зробили рішучий стрибок у проникненні до Нового Світу. Після кількох дослідницьких подорожей уздовж мексиканських берегів, де жили майя, 18 лютого 1518 р. ідальго Ернан Кортес (1485–1547) без дозволу губернатора Веласкеса відплив з Куби з одинадцятьма кораблями й більш як чотирма сотнями членів екіпажу. Пізніше він причалив до мексиканського берега, де заснував місто Веракрус.

Відкриття нових земель та нових шляхів у вирішальному останньому десятилітті XV ст. поставило тернисті питання з юридичного та релігійного поглядів стосовно законності європейських завоювань і тих відносин, які слід підтримувати з аборигенами, переважно язичниками. Також це спричинило певні труднощі у відносинах між християнськими народами, зокрема в аспекті розмежування сфер інтересів двох держав на Піренейському півострові, що були головними героями цієї історії завоювань і відкриттів – Іспанії та Португалії.

Поділ Папою землі між іспанцями та португальцями

Перше рішення запропонував Папа Олександр VI (1431–1503) у 1493 р. у своїх буллах (особливо у буллі Inter coetera ), за яким лінія кордону проходила приблизно за 300 миль на захід від Азорських островів. Усе розташоване на захід від цієї лінії – іспанською мовою raya – належало іспанцям, а землі на південний-схід від Канарських островів входили до володінь португальської корони, згідно з Алкасоваським договором, підписаним у 1479 р. Пізніше король Франції Франциск І (1494–1547) іронічно запитав би себе, де саме був той пункт із заповіту Адама, за яким світ розділили іспанці та португальці.

У будь-якому випадку підписаний у 1494 р. двосторонній Тордесільяський договір змінив цей поділ, встановивши кордон на 46°3̕ південної широти, тобто на 370 ліг на захід від островів Кабо-Верде. На перший погляд, це була зовсім неістотна зміна, але насправді пізніше вона визначила перебіг історії Південної Америки. Завдяки цьому зміщенню кордону, коли в 1500 р. португалець Педру Алвареш Кабрал (1467?—1526?) робив особливо широке коло, аби дійти до мису Доброї Надії, і натрапив на землі, які назвуть Бразилією, він з упевненістю міг від імені суверена назвати їх власністю своєї держави. Так почалася історія іншої Латинської Америки, де нині розмовляють португальською мовою, яка становить приблизно половину континенту.

З’ясувалося, що у Бразилії не так багато золота, однак ця місцевість була більше ніж придатною для вирощування цукрової тростини, яку португальці вже успішно вирощували на Азорських островах і Мадейрі. Звідси систему плантацій імпортували по той бік Атлантики разом із рабами, що відігравали ключову роль у вирощуванні різноманітних культур.

На бразильських землях Кабрал та його послідовники стикнулися з народами, чий рівень соціального й культурного розвитку не надто відрізнявся від рівня тих народів, яких Колумб знайшов на Карибських островах. Ідеться про відносно невеликі поселення, де люди займалися полюванням, риболовством, збором врожаю та примітивним сільським господарством. Однак культури, знайдені іспанцями в Центральній Америці, були геть іншими.

Майя і ацтеки

У місцевості сучасного півострова Юкатан, а також на території Белізу і Гватемали тисячі років тому процвітала цивілізація майя, котра створила вражаючі пам’ятки архітектури (насамперед релігійного характеру), які, навіть занедбані, все одно становлять велику культурну цінність. Трохи на південь, на центральному плато Мексики, де століття тому вже були розвинутими такі передові цивілізації, як тольтеки й ацтеки, – войовничий народ, що, ймовірно, прийшов із земель сучасних Сполучених Штатів Америки, котрі збудували величезну імперію із столицею Теночтітлан. Імперія ацтеків (або мешика, як вони самі себе називали) була великою політичною структурою де, ймовірно, жило понад 15 мільйонів жителів; тут були оригінальний соціальний устрій і розвинута економіка, а також суворий військовий апарат. Іншими словами, це була держава, яка за розмірами й рівнем прогресу не відрізнялася від королівств та імперій Старого Світу.