Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Прославлені діяння

У другій половині Чинквеченто на головну загрозу перетворилися здебільшого посилені англійські й голландські кораблі. У 70—80-х роках Френсіс Дрейк (1542–1596), до того як зробити знищення Непереможної армади найвищим досягненням у своїй кар’єрі, завдав низку страшних ударів по іспанських колоніях і флоту в Атлантичному океані від Панами до Канарських островів і Кабо-Верде. Навіть спокійні води Тихого океану перестали бути безпечними. У 1586 р. інший англійський корсар, Томас Кевендіш (1560–1592), зумів захопити відомий манільський галеон, який з’єднував Мексику з Манілами на Філіппінах. Кілька років потому англійці завдали ще одного удару, і цього разу – португальцям. У 1592 р. Джон Барроу захопив гігантську караку Madre de Deus , що поверталася зі Сходу із сотнями тонн перцю, прянощів та дорогоцінних каменів.

У водах Атлантичного океану межі між торгівлею, контрабандою, нападами корсарів і справжнім піратством часто були доволі розмитими. Іспанці намагалися захистити власну монополію в Атлантиці, але не завжди інтереси колоніальної експансії збігалися з інтересами Батьківщини, що пояснює потурання й спільництво, якими в іспанських колоніях користувалися ворожі до королів-католиків корсари. Плантатори вимагали знаряддя з Європи й рабів, і для їх отримання вони не цуралися жодних методів. У 60-х роках Річард Хоукінс (1562–1622) та Френсіс Дрейк заробляли на контрабанді невільників, незважаючи на протидію влади.

Див. також:

Домінування на морі, с. 57;

Франція, с. 122;

Англія, с. 136

Через іспанську колонізацію Центральна й Південна Америка зазнала суттєвих політичних, економічних, культурних і навіть політичних змін. По суті, за політичною та воєнною колонізацією розгорнулися культурна і духовна. Тим часом між Старим і Новим Світом розпочався процес обміну тварин і рослин, що змінив економіку й навколишнє середовище. Економічна інтеграція країн, що омиваються водами Атлантичного океану, породила під час тривалого процесу експансії світове господарство, і це господарство поєдналося з економікою країн Азії за межами Тихого океану.

Попри те, що, здається, завдяки тріумфу Пісарро (1473?—1541) іспанці досягли піка завойовницької політики, вони продовжували розширювати підвладну територію в Центральній, Північній і Південній Америці.

Енком’єнда

Водночас створений завдяки завоюванням новий колоніальний світ визначився зі своєю соціальною, економічною і політичною структурою. На першому етапі фундаментальним інститутом, що регулював відносини між іспанцями й аборигенами, була енком’єнда , згідно з якою певну кількість корінних жителів «доручали» колонізатору. У теорії аборигени ставали для колонізатора робочою силою як свого роду сплати за їхню євангелізацію. На практиці ж ішлося про справжню експлуатацію місцевого населення, яку нещадно критикували ті, хто, як священник-домініканець Бартоломе де лас Касас, намагалися захистити права індіанців. Кастильська корона і сам Карл V (1500–1558) не надто переймалися юридичними й моральними проблемами, спричиненими завойовницькою діяльністю, так само як і долею підкореного населення; звідси навіть з’явилася стурбованість про те, що енкомендеро – поручителі – перетворювалися на спадкову аристократію, яка була здатна уникнути контролю корони. Хоч і на початку через величезну відстань та труднощі з комунікацією можливість центральної кастильської влади втручатися у світ колонізаторів була вкрай обмеженою.

Органи контролю

Врешті-решт, завоювання здійснювалися не самою короною. Вона лише укладала угоди з приватними «підприємцями», котрі інвестували в цю справу власні кошти, а отже, і залишали собі більшість прибутку. Першим органом центрального контролю, заснованим у 1503 р., була Каса-де-Контратасьон (Casa de la Contrataсion de Sevilla), яку в 1521 р. було доповнено Королівською та верховною радою Індій (Consejo real y supremo de las Indias) за синодальною моделлю уряду, характерною для габсбурзької монархії. Ця рада стала справжнім центральним контрольним органом, який виконував за законом суверенні повноваження, подібні тим, що в областях іспанського королівства чи італійських держав.

Суперечки стосовно прав індіанців

Згідно з прийнятими у 1542–1543 рр. Новими законами, король ставав також правителем індіанців, а його волю мала виконувати верхівка ієрархії аборигенів. Це юридично затверджене рішення відображає невпевненість самих іспанців стосовно законності колонізації. Різноманітні теологи і юристи, такі як лас Касас і Франсиско де Віторія (1483?—1546), вважали, що язичництво тубільців та необхідність повернути їх до християнства ще не дають іспанцям права їх поневолювати. Згідно з природним правом, політичний устрій самих аборигенів був цілком законним. Так іспанська Америка була поділена на два віце-королівства – на Нову Іспанію в Центральній Америці та Перу. Влада віце-короля була суто військовою. Колоніальна еліта відобразилась в аудієнсіас (audiencias) – органах скоріше політико-адміністративних, ніж юридичних. На місцевому рівні було призначено алькальдів ( alcades ) і коррехідорів ( corregidores ), відповідальних за тубільців.