Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

У творі «Роздуми щодо способу вивчати й писати історію» Вольтер (1694–1778) пропонує розпочати «серйозне вивчення історії певної епохи, коли для нас вона стає вкрай цікавою, а саме кінець XV століття». У наступних рядках він пояснює, чому історія десятиліть між кінцем Кватроченто і початком Чинквеченто стає «вкрай цікавою»: це наступ турків і завоювання Константинополя, розквіт образотворчого мистецтва й літератури Відродження, поширення книгодрукування, відкриття Америки і нових морських шляхів до Азії, що оминають Африку, протестантська Реформація і подальший розкол західного християнства, встановлення цілісної системи європейських держав, у якій «усі поєднані між собою міцними зв’язками», незважаючи на війни, спричинені амбіціями монархів чи релігійним фанатизмом.

Вододіл сучасної епохи

Вольтер хоче сказати, що, по суті, Чинквеченто є першим сучасним століттям, коли світ починає набувати такої форми, яку знає він сам. Між Вольтером і нами пролягає значно більший проміжок часу, ніж той, що розділяв Вольтера і Колумба (1451?—1506), тобто близько 250 років. Наш кут зору суттєво відрізняється від світогляду філософа-просвітника, чиї судження не викликатимуть заперечень, і те саме стосується також вибору подій і явищ, які сприяють формуванню доби Чинквеченто, і насамперед це рішучий вододіл у його перші десятиліття: інтернаціоналізація історії, поділ західного християнства на католицизм та протестантизм, Відродження, початок наукової революції і створення плюрицентричної системи суверенних держав.

Отже, XVI ст. можна вважати перехідним? Очевидно, що так само, як і всі інші. Однак історичні зміни, навіть нескінченні, не відбуваються рівномірно. Довгий період відносної стабільності переривається раптовим прискоренням, за яким часто йдуть уповільнення і навіть занепад. Виокремлювати у тривалому проміжку часу історичні фази, тобто періоди, які мають певні спільні риси, є складним і важливим завданням, від якого історик не може відмовитися. Невідповідності та хронологічні розбіжності роблять цю роботу надто складною. Різноманітні аспекти світу – економіка, релігія, суспільство, культура… – не змінюються з однаковою швидкістю. Періодизація, яку створюють залежно від ритмів політичної чи релігійної історії, може стати менш доречною стосовно змін в економіці та культурі. Непослідовність та водночас взаємозв’язок різноманітних сфер життя, об’єднаних єдиною хронологією, є однією з причин, з якої, можливо, є небанальним твердження, згідно з яким Чинквеченто становить століття змін, що відіграють вирішальну роль у долі Європи та всього світу, – або їх початком.

Через декілька років після роздумів Вольтера, інший представник руху Просвітництва, шотландський філософ та економіст Адам Сміт (1723–1790) убачає в точці між Кватроченто та Чинквеченто переломний момент для історії, яку з цієї миті справді можна називати всесвітньою, адже її об’єднали морські подорожі Колумба та Васко да Гами (1469–1524): «Відкриття Америки і знаходження шляху до Ост-Індії через мис Доброї Надії є найбільш важливими й визначними подіями в історії людства».

Світова історія

1492 р. і досі вважається terminus a quo ( лат. вихідна точка) для економіки та світової історії і є однією з тих дат, що найдовше зберігаються зі шкільних знань, які ми забуваємо протягом усього життя. Правду кажучи, останніми десятиліттями надають перевагу переосмисленню важливості цього моменту, вважаючи, що 1492 р. був «фальшивим історичним переломом», адже в суспільстві викликали більший резонанс геть інші події: падіння Гранади, смерть Лоренцо Медічі Пишного (1449–1492) чи Карла VIII (1470–1498). Можливо, так воно і є, але сама ідея створити уявлення про життя людей того часу, спираючись лише на роботу історика, не переконлива. Проте з перших років Чинквеченто пильніші дослідники зрозуміли, що відкриття європейцями Нового Світу відкрило двері до Нового часу: «Ми увійшли в наш час, такий новий і такий не схожий на всі інші», – написав, у свою чергу, священник-домініканець Бартоломе де лас Касас (1474–1566).

Дослідження світу і уявлення про нього

Дослідження, проведені у XIV–XVI ст., спричинили справжню революцію в уявленнях про територію, котру, з одного боку, інтерпретують як стрімке розширення горизонтів (адже люди ризикували життям, щоб досягти чужих берегів), а з іншого – звуження простору, бо тепер Всесвіт виявився вкрай обмеженим, а його межі – жалюгідними. «Починаючи з 1492 р., – пише Цветан Тодоров (1939–2017) – світ закрився […] Люди знайшли всю територію, частиною якої вони є, хоча до того моменту вони були частинкою світу, не знаючи його меж». « El mundo es poco», – сказав Колумб, помиляючись у розрахунках стосовно фізичних величин, але, по суті, правильно.