Йорґ Баберовскі - Червоний терор. Історія сталінізму

Слабкість і невпливовість інтелігенції виявили себе не в останню чергу в неспроможності тривалий час інституціоналізувати протести робітників. Інтелігентська вимога, за якою царська держава мусила демократизуватися до краю, звелася наприкінці до самомаргіналізації інтелігенції. Саме це сталося під час революції 1917 року. За словами Максима Горького, інтелігенція була багата на книжні знання та вбога «на знання російської дійсності». «Тіло незрушно лежить на землі, а голова виросла високо до неба, — відомо ж бо, що здалеку все здається кращим, ніж зблизька» 16.

Перша світова війна була гробарем старого та повитухою нового режиму. Для Росії вона стала катастрофою, яка призвела до більшовизму. Російська армія зазнала поразки, оскільки не могла протистояти у битві проти сил суперників матеріально і тому, що її солдати були не досить освіченими та озброєними. Битви вигравав лише той, хто володів сучасною зброєю та транспортними засобами, щоб доставити її солдатам. Однак таких можливостей Росії бракувало більше, ніж іншим країнам, котрі вели цю війну. Війна спричинила економічну кризу, дефіцит постачання та голод, що вже 1915 року охопив великі міста царської Росії. Влада не могла нічого протиставити страйкам і голодним протестам, котрі наприкінці 1916 року переросли у насильницькі заворушення. Вона вже не мала жодного впливу на молодих вояків із села, що чекали у міських гарнізонах відправки на фронт. І оскільки війська перебували на фронті, тепер еліти впритул зіткнулися з селянами, вже не було озброєної державної машини, яка до цього часу забезпечувала відстань між ними 17.

Під час Першої світової війни в Росії також виникла сучасна диктатура мобілізації, призначена мобілізувати населення на військові цілі та усунути з суспільства гаданих ворогів. У цьому вона була попередником більшовицької командної системи. Крім того, там, де зосереджувалися рекрути з усіх регіонів імперії, де тисячі вояків відправляли з тилових регіонів на фронт, виник новий комунікаційний простір. Війна значно змінила світосприйняття мільйонів селян, які були відправлені в армію. Вона вирвала селян з їх середовища та кинула у чужий світ. Водночас війна дала цим воякам уявлення про розмір країни та про її різноманітність. Світ розпадався. У таку ситуацію потрапили не лише селяни в одностроях, котрих вислали на війну, де вони нічого не вміли. Цивільне населення також стало учасником воєнних подій. Воно заходило в стосунки з дезертирами та втікачами, з окупантами, з військовополоненими та біженцями 18.

Росія стала країною біженців. Масовий вихід почався на другий рік війни, коли царські генерали почали очищувати прикордонні регіони від «ненадійних» груп населення: від селян та етнічних меншин, запідозрених у співпраці з ворогом. Офіцери генерального штабу мріяли про прозорі краєвиди, про етнічно однорідні зони, які були б заселені не євреями, німцями чи циганами, а росіянами та слов’янами. У 1915 році в містах у внутрішній Росії також почалися пошуки ворогів, шпигунів і ненадійних етнічних груп.

Під час відступу з Галичини 1915 року російська армія знищувала не лише інфраструктуру території, яку вона залишала. Вона знищувала села та життєвий простір їх мешканців: збіжжя, худобу і навіть дзвони сільських церков. Українські селяни були змушені приєднатися до армії, що відступала, та оселитися у внутрішніх регіонах Росії, зазвичай у тих селах, з яких війська щойно вигнали колоністів німецького походження. В Галичині панував репресивний режим губернатора Бобринського: щоб перетворити захоплену територію на «русскую землю» до Сибіру було вислано українських націоналістів, єпископів греко–католицької церкви та німців. Щоб уникнути депортації тисячами втікали євреї, а того, хто залишився, було взято в «заручники». На початку травня 1915 року за підозру у зраді було вигнано усіх євреїв з Каунаса та Курляндії — там до початку літа регіон залишили близько 200 000 євреїв. Не пощадили також німецьке населення Галичини. Начальник генерального штабу Янушкевич, який з особливою ревністю наполягав на етнічних чистках, наказав виселити все німецькомовне населення Галичини.

Російські міста були переповнені солдатами, біженцями та вигнанцями. Влада не могла ані управляти потоками біженців, ані бодай скерувати їх у якесь річище. Маси вигнанців закоркували шляхи та дороги і паралізували залізницю, що заважало здійсненню військових операцій. Губернатор Волині влітку 1915 року не бачив жодної іншої можливості, окрім того як кинути проти неконтрольованого населення козацькі полки. Міністр сільського господарства Кривошеїн змальовував майбутнє Росії темними барвами: він бачив сотні тисяч голодних людей, які немов сарана знищували поля й ліси та сіяли паніку.