Йорґ Баберовскі - Червоний терор. Історія сталінізму

5 березня 1953 року, в день, коли помер Сталін, завершився майже тридцятилітній надзвичайний стан, що його він з соратниками запровадили в Радянському Союзі. 1953 рік став кінцем сталінського насильницького панування, кінцем війни, яку більшовики з 1920–х років вели проти власного населення.

Сталінізм і терор — синоніми. Суть сталінського панування полягала в безперервному здійсненні надмірного насильства. Більшовики вигнали з сіл сотні тисяч селян і депортували їх у Сибір. Вони запровадили драконівські кари в колгоспах і на заводах країни, щоб упровадити залізну дисципліну серед робітників і селян. Багато мільйонів людей загинуло під час голодомору 1933 року.

Ухильну поведінку режим поборював вогнем і мечем: хто не вмів говорити мовою більшовиків, відмовлявся від їхніх ритуалів та не поділяв їхніх переконань, перетворювався на ворога. Режим переслідував не лише «класових ворогів», він таврував етнічні меншини та депортував їх, якщо вони видавалися йому ворожими. Навіть після жахів Великого терору тридцятих років радянське суспільство не мало спокою. Тероризування населення тривало і в роки Другої світової війни. Не в останню чергу це виявилося в нелюдському поводженні з радянськими солдатами і в системі покарань, якою режим намагався мобілізовувати армію і суспільство на війну.

Після закінчення війни терор вийшов за кордони радянської імперії. Однак він спустошував не лише зайняті Червоною Армією сусідні країни. Також і всередині Радянського Союзу насильство святкувало нечуваний тріумф: режим загнав військових полонених та «остарбайтерів», що поверталися з Німеччини, в табори праці, він провадив війну проти селян та етнічних меншин, котрі були запідозрені у співпраці з ворогом. Наприкінці сорокових років машину переслідування було спрямовано проти єврейського населення імперії. Сталінізм був цивілізацією ненависті та ворожості. Він живився тавруванням і знищенням тих, хто залишався поза системою. Руйнівна навіженість сталінізму не знала меж; ніхто не міг уникнути терору. Врешті, навіть партія не гарантувала притулок від переслідувань. Вона самознищувалася. Це була, власне, робота Сталіна, який запустив у хід цю невпинну руйнацію.

Ця книжка розповідає про жорстокі явища сталінізму та про культуру, з якої він постав. Тому «Червоний терор» є не історією Радянського Союзу, а історією сталінізму 1. Сталінський терор був злодіянням комуністів, проте не кожен комуністичний режим був терористичним, як недавно зазначив Стефан Куртуа у своїй передмові до «Чорної книги комунізму» 2. Сталінізм — це цивілізація, що народилася в радянській імперії і померла зі смертю Сталіна. Цим він нагадує терористичні системи Мао і Пол Пота. Отож про сталінізм не слід говорити у випадку післясталінського Радянського Союзу чи соціалістичних країн Центрально–Східної Європи.

Звідки прийшла та сила, котра призвела до сталінізму? Що є сталінізм? Ніхто не заперечуватиме факту, що терор був суттю сталінського ладу, навіть якщо немає одностайності в питанні, як цей терор розуміти. Відповідь на це питання залежить від підходу, який відповідно формує предмет нашого зацікавлення 3. Ця книжка покликана дати відповідь на питання, з чого виник терор і що ним керувало.

Всі дотеперішні спроби визначити суть сталінізму не враховували суспільні та культурні обставини, за яких явища насильства набули своїх справжніх форм. Там, де йдеться про тотальну державу, пишуть здебільшого про самоінсценізацію режиму 4. Але при цьому розглядають лише те тлумачення, згідно з яким більшовицька інсценізація всемогутності постійно утверджувалася, але ніколи не була реалізованою. Сталінська держава ніде не практикувала той контроль, про який говорили теоретики тоталітаризму. Про натхнення громадян комуністичною ідеологією, принаймні поза великими містами, шкода й говорити. Навіть у націонал–соціалістичній Німеччині, яка, на противагу Радянському Союзу, все ж була індустріальною, не було тотального контролю за суспільством.

Критики теорії тоталітаризму дивляться зазвичай не набагато далі. Так звані «ревізіоністи», котрі відкрили сталінізм «знизу», десталінізували Радянський Союз, оскільки передбачали контамінацію суспільства більшовиками. На те, що було названо сталінізмом, вони дивилися з перспективи суспільства. Що під цим розуміли? Хоч би до яких подій в окремій спільноті, чи то на селі, чи на заводі, чи в партійному осередку, звертались історики, вони відзначали тут безсилля держави. Свою увагу вони спрямували на різнорідність Радянського Союзу і вважали, що концепції центральної влади на практиці розбивалися вщент. Отже, вони відкрили Радянський роюз, який не був тоталітарним.