Йорґ Баберовскі - Червоний терор. Історія сталінізму

Зрештою, стенографічні протоколи Центрального комітету дають нам картину стилю поведінки і мови, більшовицьких провідників. Вони показують нам найвищих партійних керівників безжальними виконавцями, котрі не мали жодних докорів сумління чи спонук визнати себе винними. У вузькому колі влади вони говорили те саме, що й на публіці, з тією лише різницею, що не ознайомлювали публіку з власною програмою вбивств. Сталін не був владним циніком. Він вірив у те, про що говорив 12.

Документи показали також маргінальні та непублічні дискурси, які залишалися по той бік дозволеного та опублікованого. У повідомленнях ГПУ, НКВС, у судових вироках містилися слова, що їх годі було знайти в тогочасній пресі. Лише тепер ми довідуємося, що колективізація радше нагадувала громадянську війну, ніж підкорення політиці влади. Лише тепер ми маємо уявлення про масштаб спротиву і непокори, про озлобленість, про злидні та лихо, про що годі було довідатися з офіційних матеріалів 13.1 хоча ці документи не говорять про тотальний контроль, ми не знаходимо в них водночас жодної слабини держави або так званого «сталінізму знизу». Ми, навпаки, повинні уявити собі таке керівництво, якому подобалося влаштовувати перманентний хаос, оскільки лише так воно могло постійно стверджувати свої терористичні амбіції.

Сталінське насильство виникло з вимоги встановити однозначність і подолати амбівалентність. Так само, як просвітницькі модернізатори з міністерств царської Росії, більшовики мріяли про повний порядок, де будь–яку неясність буде геть викорінено. Держава була для них садівником, що перетворює дикі ландшафти на симетрично розплановані парки. Парк соціалізму мав складатися з модерних європейців, нових людей, звільнених від відсталого духовного та культурного спадку, котрі б святкували більшовицькі свята, носили більшовицький одяг і говорили більшовицькою мовою. Адже в земному раю могла бути лише одна людина з однією мовою. Більшовики прагнули перетворити «відсталу» багатонаціональну імперію в культурно однорідну зону. Російські комуністи були здібними учнями доби Розуму та Просвітництва. Те, чого не довершила природа, мали здійснити людські руки. Що розумом, в більшовицькому розумінні, не передбачалося, мало зникнути з дійсності. Соціалізм не суперечив проекту сучасності, цілком навпаки, він вважався його справжнім втіленням 14.

Люди можуть спокійно уживатися з відмінностями, доки вони шанують світогляд інших, як свій власний, навіть якщо його сформовано інакше. Однак там, де піддають сумніву саму можливість правоти іншого, вже не має шляху до бодай якогось компромісу. Більшовики не визнавали жодних рівноправних світоглядних можливостей, для них існувало лише одне тлумачення, яке давали вони. Саме у цьому полягають причини кримінального переслідування інакодумства та цькування всього того, що не підпадало під більшовицьку схему суспільного ладу.

На відміну від своїх попередників, царських бюрократів, більшовики прагнули не просто змінити, гомогенізувати та охопити спільноти Російської імперії. Вони підпорядкували свій проект Священній історії, самій телеології спасіння. Світові події, згідно з їх розумінням, відбувалися за наперед визначеним сценарієм, що його можна було зрозуміти лише з ходу світової історії. Історія була історією класової боротьби та конфліктів, в якій сили добра перемагали владу зла. Соціалізм же був тим суспільним ладом, який уже не визнавав жодної багатозначності, у ньому не було місця для ворогів. Отож для встановлення однозначності треба було усунути ворогів, котрі протиставляли себе суспільному проектові більшовиків. Звідси, не могло бути спротиву тому, що влада видавала за розумне. А там, де спротив все ж поставав, це були «дії ворогів». Вороги належали до соціальних та етнічних спільнот, вони належали до класів або до націй. Завданням більшовиків було знищення цього колективного ворога за дорученням історії. Це був маніхейський образ світу більшовиків, за якого модерне прагнення до однозначності набуло безпрецедентного радикалізму 15.

Більшовицькі наміри охопити та змінити спільноти імперії були несподіваними. їх можна було здійснити лише у винятковий спосіб, тому що суспільному проекту більшовиків чинився спротив; тому що конкурентні тлумачення дійсності закривали більшовикам доступ до свідомості підлеглих громадян; тому що комуністи в деяких місцевостях не могли досягти послуху. Гегемоністська культура не знаходила жодного шляху до свідомості громадян. Комуністи залишалися німими, навіть якщо в публічній, медійній і політичній сферах вони створювали враження, що народ говорить їхньою мовою. «Темні маси» селян і робітників вони сприймали як загрозу і застосували проти них брутальну диктатуру дисципліни та виховання. Сталінський терор не в останню чергу був відповіддю на неспроможність комуністичної влади реалізувати свої тотальні претензії. Дійшло до того, що наприкінці насильство застосовували навіть до тих, хто всією душею і серцем мав вносити більшовицький проект у свідомість громадян: державних і партійних функціонерів. Очевидно, сталінізм став можливий лише там, де занадто високі сподівання розбивалися об похмурі реалії.