Володимир Різун - Кузькіна мать - хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

З цього моменту Центральне розвідувальне управління США стало вважати полковника Пеньковського джерелом виняткової важливості.

А міністерство оборони США - крайнє незручним джерелом виняткової важливості.

Мур не міг вирішити проблему співіснування двох систем. Це було ясно всім. У першу чергу - Хрущову. Треба було шукати радикальне рішення. А воно, радикальне, полягало в тому, щоб знищити базу для порівняння. Не повинно бути такого становища, коли наші люди бачать, що робиться на тому боці і хитають головами: так, машини у них кращі за наші, а взуття яке, а одяг... Заради того, щоб наші несвідомі громадяни не порівнювали своє життя з життям нормальних людей, витрачалася колосальна енергія електростанцій, щоб глушити ворожі радіоголоси! Заради цього міліція і дружинники рвали на танцмайданчиках вузькі штани тих, хто хотів наслідувати ворожу моду. Заради цього ми годували комуністичні партії в усіх країнах світу, - нехай вони на наші гроші підривають проклятий капіталізм зсередини!

Але все це - напівзаходи.

Треба було зробити так, щоб у них було так само погано, як і в нас. А для цього слід було хоча б Німеччину поставити «на шлях істинний». Чому б не вивести американські, британські та французькі війська з Західної Німеччини? Чому б не об'єднати Німеччину в єдину демократичну державу, з робітничою партією на чолі, з соціальною справедливістю, з перспективою побудови світлого майбутнього?

Що для цього треба?

Перш за все - викинути американські, британські та французькі війська з Західної Німеччини. Щоб не заважали. А як? Погрозами. Як же ще?

Через два з половиною тижні після початку будівництва Берлінського муру, 31 серпня 1961 року, Радянський Союз заявив про відмову від прийнятого на себе зобов'язання утримуватися від випробувань ядерної зброї. У 1959 і 1960 роках Радянський Союз, Великобританія і США добровільно припинили ядерні випробування. Тепер товариш Хрущов сказав: досить! Ви як хочете, а ми випробування відновлюємо!

8 вересня 1961 року Хрущов оголосив: «Нехай знають ті, хто мріє про нову агресію, що в нас є бомба, рівна за потужністю ста мільйонам тон тринітротолуолу, що ми вже маємо таку бомбу, і нам залишилося тільки випробувати вибуховий пристрій для неї».

Світ бачив небувалу нищівну міць Радянського Союзу. Але світ не бачив зворотнього боку. Імперія розповзалася. 15 вересня 1961 року повстало радянське місто Беслан. Повстання було придушене військами і міліцією. Натовп несвідомих громадян навчали димовими шашками, а коли це не допомогло, - автоматною стріляниною. Про це газети не повідомляли. Вони сурмили про нові нечувані досягнення науки, техніки, мистецтва, промисловості, транспорту, сільського господарства.

Газети були забиті рапортами трудових колективів. Країна готувалася до відкриття історичного XXII з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.

Наші вожді, товариші Хрущов і Козлов, Андропов і Брежнєв, Косигін і Горбачов, Маленков і Молотов, Берія й Абакумов, і багато, багато, багато інших жили при комунізмі. Все, що вони нам обіцяли в прийдешньому, самі мали в сьогоденні: вілли на березі блакитного моря, шампанське до сніданку, омарів до обіду і трохи осетрової ікри на вечерю під «Байкальську» горілочку. І все в них там було безкоштовним: санаторії й будинки відпочинку, басейни та спортивні зали. Були в них безкоштовні квартири з безкоштовною водою, опаленням і електрикою. Одяг та взуття, зрозуміло, безкоштовні, як і харчування на виробництві. Їх лікували кращі лікарі, й отримували вони безкоштовно кращі медикаменти з проклятого зарубіжжя.

Автомобіль товариша Леніна - «Ролс-Ройс». Розумівся вождь в автомобілях. Товариш Дзержинський ходив у солдатській шинелі (хоча в армії ніколи не служив), але це, як зараз кажуть, - «понти». А жив товариш Дзержинський в особняку, який до перевороту належав найбагатшій людині Росії. І їв відповідно. Відпочивали вожді в царських палацах під шум прибою.

Але це не все. Ті, хто нас вів у світле майбутнє, мали в теперішньому навіть більше того, що нам обіцяли в прийдешніх десятиліттях. Вони мали цілі легіони слуг: кухарів і перукарів, прибиральниць і водіїв, охоронців і кравців, зубних лікарів і кухарів, масажисток, офіціанток та єгерів, садівників і особистих пілотів.

І от уявімо собі: настав той самий обіцяний 1980-й рік. І всі рівні. Осетрової ікри і палаців під пальмами, як ми вже встановили, на всіх вистачити не могло. В принципі. І довелося б нашим вождям ділитися з підвідомчим людом житлоплощею і ковбасою. Вони, мабуть, про те тільки і мріяли.