Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Незадовільна координація дій підрозділів Збройних сил України та добровольчих батальйонів, що формально підпорядковувалися МВС, застарілі підходи командування, обмежені мобілізаційні ресурси, жалюгідний стан військового спорядження та насиченість українських спецслужб російськими агентами з часів Януковича — разом спричинили Іловайську трагедію. Не менш важливими були наслідки радянської пропаганди, котра десятиліттями нав’язувала ідею про росіян та українців як «братні народи». Цей стереотип особливо дався взнаки серед російськомовних громадян України. У 2014 році російські солдати, чия свідомість роками оброблялася антиукраїнською риторикою, були готовими вбивати українців, тоді як російськомовні українські солдати нерідко не були готові вбивати озброєних окупантів із Росії. До того ж, «мабуть, найбільшого прорахунку зазнало [українське] політичне керівництво, яке, схоже, не враховувало можливості [прямого] російського військового вторгнення».

За подальші роки російської агресії змінилося надзвичайно багато: Україна створила потужну армію, її лідери вже не мають ілюзій щодо моральних бар’єрів Кремля, а російськомовні українські солдати не відчувають розгубленості, коли стріляють у загарбників.

У період між підписанням перших та других Мінських угод (вересень 2014 року — лютий 2015 року) Кремль збільшив кількість російських військовослужбовців в Україні та безпосередньо підпорядкував своїх маріонеток російським командирам. Різношерсті загони росіян та місцевих колаборантів першої фази конфлікту перетворилися на централізовану військову структуру, що налічувала більше, ніж національні збройні сили половини країн НАТО. Нехтуючи підписаними в Мінську домовленостями, Путін продовжував постачати озброєння та військовослужбовців на Донбас і створювати нові великі бази неподалік україно-російського кордону [1033] Bellingcat Investigation Team. ‘Russia ante Portas: Updated Satellite Imagery Shows Border Crossings and Artillery Sites’, Bellingcat , 15 June 2016. .

Поки Путін використовував Мінські угоди для створення армійських корпусів російських маріонеток, США, Канада та ЄС відмовлялися постачати в Україну оборонну військову техніку. Західні уряди та ОБСЄ пояснювали це тим, що Мінські угоди потребують часу, щоб всі побачили, що вони «працюють», — натомість Путін скористався припиненням вогню для зміцнення власних позицій.

Аж до квітня 2018 року дії українських військових на Донбасі формально мали статус «антитерористичної операції» (АТО), а не війни. АТО в теорії є операцією короткотермінового характеру, призначена для боротьби з терористичною групою або відсіччю терористичного нападу та здійснюється під керівництвом СБУ, а не військового командування. Залучені для проведення АТО українські збройні сили були обмежені за визначенням: їх вистачило для того, щоб зупинити реалізацію кремлівської стратегії, що полягала в опануванні восьми областей, віднесених Путіним до «Новоросії», але їх бракувало для розгрому ворога та повернення всієї окупованої території під український суверенітет.

Вторгнення російських збройних сил поблизу Іловайська, Дебальцева та Новоазовська (відповідно у серпні 2014 та лютому 2015 року) самі по собі були короткочасними набігами, хоча і з довготерміновими наслідками. Звичайні російські військові підрозділи не мають такого спорядження, як спецназ, морські піхотинці і десантники, які захоплювали Крим, тож Марк Ґалеотті вважає, що 50 чи навіть 100 тис. вояків РФ було б недостатньо для прокладання «наземного мосту» між російсько-українським кордоном та окупованим півостровом [1034] Mark Galeotti. ‘Putin’s Countermove’, Foreign Policy , 11 February 2015. . Добре оснащені військові частини РФ спроможні здійснити обмежене вторгнення з використанням спеціальних сил та елітних підрозділів, через задіяння яких українські війська і потрапляли у критичне становище на Донбасі [1035] Mark Galeotti. ‘Don’t Buy the Hype: Russia’s Military Is Much Weaker than Putin Wants Us to Think’, Vox , 23 February 2016. . Росія здатна на конфлікти низької інтенсивності та зовнішнє втручання, але не на пряме вторгнення, яке вимагає використання призовників та авіації, чого не приховаєш за завісою гібридної війни [1036] Ryan Faith. ‘Why Russia Spent 2015 Half-Assing It in Ukraine’, Vice News , 31 December 2015. .

Росія вважає за краще вдаватися до гібридної війни, а не вести відкриту війну з державою, набагато більшою за Молдову та Грузію, де значно менші російські сили завдали поразки урядовим військам. Тбілісі лише на 40–50 км віддалений від південно-східної адмінмежі Південної Осетії, в той час як для того, щоб доїхати з Донецька до Києва швидкісним потягом «Інтерсіті», знадобиться сім годин. На думку Ґалеотті, російська армія залишається оборонною, а повномасштабні зовнішні вторгнення їй не по силах [1037] ‘“The West and Russia Are Already at War”: An Interview with NYU’s Mark Galeotti’, Meduza , 13 February 2015. . Мобілізація 90 тис. російських військових навесні 2014 року охопила 28 різних військових підрозділів. До лютого 2015 року російські війська на сході України довелося комплектувати службовцями з десяти російських армій, тобто майже усіх, за винятком двох, розташованих на теренах від Владивостока до Курильських островів.