Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Стратегія Путіна полягала в тому, щоб перетворити Україну на слабку державу, чого завжди бажала російська націоналістична думка. З погляду російських націоналістів, Україна існувала лише завдяки тому, що Росія їй це дозволила, а отже, поза московськими патерналістськими обіймами вона приречена на провал. Очільник «Російської громади Криму» Сергій Цеков говорив, що Переяславська угода 1654 року має важливе значення, бо без неї «вочевидь сьогодні не було б і такої держави, яка називається Україною» [1016] ‘Генконсул РФ у Криму вважає, що Переяславська рада — це «навіки»’, Історична правда , 18 січня 2011. . Згідно з новим виданням давнього «плану Козака» матеріалізовані химери «ДНР» і «ЛНР» мають стати «іграшковими провінціями» та проросійськими рупорами всередині України [1017] Ben Hoyle. Maximilian Clarke and Tom Coghlan. ‘Truce at Breaking Point as Rebels March On’, The Times , 21 February 2015. . Міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров, наче повторюючи виступ Путіна в НАТО 2008 року, заявив, що «лише неприєднана Україна може уникнути подальшого територіального розпаду» [1018] Pavel Felgenhauer. ‘Minsk Ceasefire Agreements Are Dead, but the Russian Offensive Is Faltering’, Eurasia Daily Monitor , 29 January 2015. . Призначений Москвою ватажок «ДНР» Денис Пушилін попереджав: «Будь-які кроки, які Київ може зробити у напрямку НАТО чи будь-якого іншого антиросійського альянсу, будуть неприйнятними для нас» [1019] Ben Hoyle. ‘Russian Tanks Spotted as Ceasefire Unravels’, The Times , 17 February 2015. .

Але навіть слабкої української держави, яка не має жодних прагнень щодо членства в ЄС і НАТО, було б недостатньо, адже Росія потребує гарантій свого впливу. Підкуп Януковича, щоб той відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС, мав на меті створити своєрідну «сатрапію», подібну до кадировської Чечні. Російський експерт з проблем безпеки Павєл Фєльґєнгауер вважає, що кінцевою метою Путіна є знищення незалежності України шляхом встановлення цілком лояльного йому режиму:

«Він хоче знайти Рамзана Кадирова, який став російською маріонеткою в Чечні. Він міг би захопити Тбілісі. Але він цього не зробив. Замість цього він знайшов Бідзіну Іванішвілі, який дещо змінив Грузію. В ідеалі Росія хоче знайти Іванішвілі для України — контрагента, який розуміє стару політику Кучми, дозволить Україні залишатися російським домініоном із обмеженим суверенітетом якогось типу, без Криму, але з конституційними гарантіями влади для “донецьких хлопців”, щоб вони могли накласти вето на спроби руху Україну на Захід. Путін хотів би, щоб цей лідер був керованим» [1020] ‘Pavel Felgenhauer: Putin’s Aim Is to Destroy Ukraine’s Independence, Defeat West’. .

Україно-російську кризу спричинили не розширення ЄС та НАТО чи просування демократії, як переконують ультраліві експерти та політики-«реалісти» — її зумовили два чинники. Перший — це російське і, зокрема, путінське небажання визнати, що українці є окремим народом, а Україна — незалежна держава, яка має суверенне право визначати свою геополітичну приналежність. Другий — схильність Віктора Януковича і очолюваного ним донецького клану до монополізації влади, підпорядкування держави собі, корпоративного рейдерства держави та намагання пристосуватися практично до будь-якої московської вимоги, що завершилося великомасштабною зрадою. Це було пов’язано з переходом до радянофільської та українофобської національної політики і поверненням до радянського стилю ставлення до політичних опонентів. Загалом ця політика зробили народні протести невідворотними, найпізніше на виборах 2015 року, але вони сталися на рік раніше, після того, як Янукович скорився російському тискові та відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Ці протести, своєю чергою, радикалізувалися у відповідь на спроби Партії регіонів і КПУ знищити українську демократію шляхом ухвалення «драконівського» законодавства, відмови президента від компромісу, використання ним бойовиків та загонів спецпризначення для політичних репресій, тортур і вбивства демонстрантів.

Росія, очевидно, не відмовиться від анексованого Криму найближчим часом, тож ситуація на півострові залишатиметься замороженим конфліктом у Європі. Хоча Захід запровадив санкції проти Росії за загарбання півострова, кримське питання лишилося поза переговорами стосовно перших і других Мінських угод. Ще важливіше те, що ЄС і США буде складно скасувати санкції, водночас не заохотивши Росію до нових вторгнень і анексій іноземних територій.

Росія довго шукатиме «українського Кадирова» з огляду на два чинники. Передусім, проросійський табір значно порідів, і дуже непросто знайти українського лідера, який свідомо прийняв би роль сатрапа Путіна. Другий чинник полягає в тому, що політика Путіна змусила українців відмовитися від Росії та євразійської інтеграції. Донбаський конфлікт годі вирішити, доки теперішній кремлівський господар залишається «довічним президентом» [1021] Кошкина. Майдан: Нерассказанная история : 403. , відповідальним за становище в Росії, оскільки, за словами вбитого лідера російської опозиції Боріса Нємцова, війна на Донбасі — це «війна Володимира Путіна» [1022] Борис Немцов. ‘Навіщо Путін воює з Україною?’ Українська правда , 1 вересня 2014. . Позаяк російських умов щодо врегулювання конфлікту досягти неможливо, неврегульоване протистояння на Донбасі може тривати невизначено довго, що ми й проаналізуємо в наступному розділі.