Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

5. Повернути Україні контроль над усією протяжністю її східного кордону.

Після виконання цих п’яти кроків Україна має провести вибори в ОРДЛО згідно з українським законодавством та під наглядом ОБСЄ і прийняти законодавчі норми, які би деталізували механізм здійснення особливого порядку самоврядування на деокупованих територіях.

Росія не погоджується із цією послідовністю й вимагає від України перш за все:

1. Ухвалити конституційні зміни щодо децентралізації та «федералізації» держави.

2. Погодитися на проведення місцевих виборів без відновлення контролю Києва над східним кордоном.

3. Ухвалити конституційні зміни, якими встановити «особливий статус», котрий би інтегрував структури, створені незаконними угрупованнями «ДНР» і «ЛНР», до органів місцевої влади та самоврядування.

Лише після цього Росія висловлює готовність здійснити кроки, яких вимагає Україна.

Виконання других Мінських домовленостей від лютого 2015 року виявилося неможливим, оскільки Росія не погоджується на встановлену ними послідовність дій. З-поміж тринадцяти кроків, перелічених в угоді «Мінськ-2», надання ОРДЛО особливого порядку самоврядування та проведення місцевих виборів мають відбутися саме після передачі кордону під контроль Києва та «виведення усіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ» і «роззброєння усіх незаконних груп».

Не дивно, що в українському керівництві ніхто не вірить у те, що Росія виконає власні зобов’язання, навіть якщо Україна почне втілювати свою частину першою. У щорічному посланні до Верховної Ради у вересні 2016 року президент Порошенко закликав зробити пріоритетними виклики безпеки: «Будь-яким крокам з політичного врегулювання має передувати очевидний і беззаперечний прогрес у безпекових питаннях: стале припинення вогню, вивід російських військ та техніки з окупованої території, роззброєння бойовиків і врешті-решт відновлення контролю за нашим же кордоном». Порошенко наполягав, що Росія мусить піти на це, перш ніж Україна схвалить адміністративно-політичні реформи та проведе місцеві вибори [1012] Петро Порошенко, щорічне Послання до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2016 році», Президент України , 6 вересня 2016. .

Вимагаючи, щоб Україна поступилася першою, Росія прагне легітимізувати «владні» повноваження своїх маріонеток із «ДНР» і «ЛНР». Розширивши повноваження українських регіонів, Кремль сподівається отримати право «вето на можливість інтеграції України в НАТО та ЄС» завдяки «своєрідній боснізації», яка перетворить її на «неефективну та роздроблену державу» [1013] Hrant Kostanyan and Stefan Meister. ‘Ukraine, Russia and the EU: Breaking the Deadlock in the Minsk Process’, CEPS Working Document , no. 423 (June 2016). Іван Крастев проводить подібну аналогію з Росією, яка прагне до «боснізації» Украною, де «окремі райони» Донбасу нагадуватимуть Республіку Сербську в Боснії та Герцеговині (Ivan Krastev. ‘What Does Russia Want and Why?’ Prospect , 6 March 2014). . У посланні до парламенту Порошенко заявив: «Росія з окупованих нею територій Донеччини та Луганщини хоче утворити, як хтось сказав, протекторат Донбас і на своїх умовах інфільтрувати його до складу України, щоб підривати нас ізсередини». Він додав: «ми цього робити не дозволимо, і так не буде» [1014] Порошенко, щорічне Послання до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2016 році». .

Угода «Мінськ-2» нездійсненна ще й тому, що підписана під тиском у виняткових обставинах. Багато українців вважають її несправедливою. Українські народні депутати не розглядають Мінські угоди як міжнародно-правові акти, оскільки їх ніколи не подавали до парламенту для ратифікації (натомість їх було схвалено резолюцією Ради безпеки ООН); справді, неясно, чи мали представники України законне право їх підписувати. Екс-президент Леонід Кучма, голова українських переговірників, розповідав, що «нам фактично висунули ультиматум. Або ми приймемо його [Путіна] умови і припинимо будь-який опір, або перестанемо існувати як незалежна держава» [1015] ‘Допомога серйозна буде, але потурань не дочекаємось...’ Голос України , 26 лютого 2015. . Канцлер Німеччини Анґела Меркель під час мінських переговорів переконувала президента Порошенка взяти на себе більші зобов’язання, ніж він міг виконати в дійсності.

Маріонетки Кремля підтримують «возз’єднання» територій із російськомовним населенням з «Матінкою-Росією», проте у них немає іншого вибору, окрім підпорядкування стратегії Путіна щодо повернення усього Донбасу до складу України. Варто зауважити, що план так званої «федералізації» України із наданням широкої автономії нині окупованим районам Донеччини і Луганщини не містить у собі нічого принципово нового. У 2003 році Росія запропонувала Молдові «План [Дмитра] Козака», що передбачав створення «асиметричної федерації», а насправді конфедеративного союзу Молдови, Придністров’я та Гагаузії. Молдовський президент, комуніст Владімір Воронін відмовився підписувати угоду щодо втілення його умов. Практично ніхто з українських політичних лідерів (за винятком хіба Юрія Бойка чи Вадима Рабіновича, які не мають шансів посісти президентську посаду) також не погодиться на подібний план, бо російська «федералізація» не має нічого спільного з міжнародно визнаними концепціями федеративних політичних систем, натомість веде до горезвісної «боснізації».