Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Здесь есть возможность читать онлайн «Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: Дух і літера, Жанр: История, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Радянський Союз став першою в історії державою, в якій офіційна ідеологія пронизувала всі сфери й рівні життя, перетворюючи громадян на безликі та взаємозамінні гвинтики колосальної системи. Американський журналіст Девід Саттер, який у 1970–1990-ті роки працював кореспондентом в СРСР, в своїй книзі показує життя радянських людей і трагічні наслідки цього соціального експерименту.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Завершивши дебати, з’їзд перейшов до голосування. За законом спочатку мали розглянути поправки, а потім із урахуванням внесених поправок поставити законопроект на голосування. Однак цього разу Горбачов поставив його на голосування, не заслухавши поправок. В результаті було отримано 1771 голос за і 164 проти. Реформатори думали, що це було голосування за основу. Але Горбачов оголосив, що законопроект ухвалено як частину Конституції.

Потім він запропонував, щоби першого президента обрав з’їзд. Згідно з опитуваннями, переважна більшість радянських громадян були за прямі вибори президента, але Горбачов розгорнув агітаційну кампанію, щоби переконати з’їзд, що це призведе до політичної нестабільності. Академік Дмитро Ліхачов, якому було вже за 80, попередив, що прямі вибори президента можуть мати наслідком Громадянську війну. Для ухвалення рішення було потрібно 1497 голосів. Остаточний результат голосування був такий: 1542 депутати за, 360 проти й 76 утрималися.

Після цього Горбачов висунув свою кандидатуру на посаду президента. Два інших кандидати, Рижков і міністр внутрішніх справ Вадим Бакатін, зняли свої кандидатури, тож Горбачов залишився єдиним претендентом на цю посаду. Незважаючи на це, він був не зовсім упевнений у собі. Раїса Горбачова переконувала жінок-депутатів голосувати за її чоловіка, запевняючи їх, що він не диктатор. Окремі інтелектуали, що були присутні на з’їзді як гості, стали умовляти демократів проголосувати за Горбачова, бо якщо його не оберуть, президентом може стати якийсь консерватор на кшталт Лігачова.

Нарешті голосування відбулося, і за Горбачова віддали свої голоси 1329 депутатів, проти були 495 осіб. При цьому сотні депутатів не скористалися своїм правом голосу. Це був спосіб сказати «ні» й ознака того, що прихована опозиція до Горбачова виникла практично одночасно із захопленням ним влади.

Ставши президентом СРСР, Горбачов зосередив у своїх руках більше офіційної влади, ніж будь-який радянський керівник від часів Сталіна. Проте його політичні перемоги, здобуті нібито заради здійснення важливих економічних реформ, призвели зрештою не до реформ, а до дестабілізації радянської системи.

Після обрання президентом Горбачова створив нову систему президентської влади. Свій офіс він облаштував у Кремлі, взявши із собою частину апарату ЦК, яка становила основу президентської адміністрації.

Місцеві та республіканські вибори, які відбулися в лютому та березні 1990 року, стали поразкою для партії. Завдяки гласності країна змінилась, і в цій новій атмосфері було неможливо проводити місцеві вибори з резервуванням місць для «громадських організацій» і з виборчими комісіями, контрольованими партією. Все це було ліквідовано, і кількість незалежних кандидатів зросла. Демократи здобули більшість голосів у Москві, Ленінграді та Свердловську, а в республіках Прибалтики, Вірменії, Молдавії і Грузії до влади прийшли націоналісти (11 березня Литва проголосила свою незалежність). Демократи посіли також третину місць в органах влади Росії, що дало змогу Єльцину висунути свою кандидатуру на пост голови російського парламенту.

Шістнадцятого травня у Великому Кремлівському палаці відкрилося перше засідання З’їзду народних депутатів Росії, і народ завалив депутатів листами й телеграмами, вимагаючи обрання Єльцина головою Верховної Ради. Двадцять третього травня до з’їзду звернувся Горбачов, який звинуватив Єльцина в намаганні відокремити Росію від соціалізму й у демонстрації «брутальності та нетолерантності». Промова Горбачова й, зокрема, цей особистий випад проти Єльцина лише сприяли його перемозі. У третьому раунді голосування Єльцин здобув 535 голосів — на чотири більше, ніж було потрібно для перемоги. Демократичні сили в країні вперше отримали обраного лідера.

Влітку 1990-го втрата партією прихильності народу призвела до виникнення глибоких розбіжностей у її лавах, де утворилися чималі групи з діаметрально протилежними програмами. Дев’ятнадцятого червня в Москві розпочала свою роботу конференція, яка мала на меті створення окремої Російської комуністичної партії, вільної від горбачовського впливу, і вона проходила в атмосфері відвертого незадоволення керівником партії. Організатор конференції Іван Осадчий звинуватив Горбачова у підштовхуванні партії до «самовбивства». Генерал Альберт Макашов сказав, що Радянський Союз може втратити статус великої держави. Проте, незважаючи на сильні консервативні та антигорбачовські настрої на цій російській партконференції, консерваторам у партії не вдалося здолати Горбачова. Це виявилося невдовзі — на XXVIII з’їзді КПРС.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Обсуждение, отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x