Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Зрештою Горбачову не залишилося іншого вибору, як вдатися до певних рішучих дій. Спроба запровадити ринкові реформи в економіці, яка базувалася на запереченні ринку, призвела до економічного безладу. Водночас республіки, включно з Росією, почали проголошувати свій суверенітет (або незалежність) і наполягати на верховенстві своїх законів, що призвело до «війни законів» із союзним урядом. Поєднання всіх цих чинників змусило Горбачова погодитися з пропозицією Єльцина доручити Станіславу Шаталіну, члену Президентської ради, розробити стратегію серйозної економічної реформи.

План Шаталіна, який мав бути здійснений впродовж «500 днів», передбачав масову приватизацію державного майна і передачу збирання податків на рівень республік. Тому фактично це була рекомендація демонтувати Радянський Союз. Одинадцятого вересня Горбачов здійснив спробу підтримати план Шаталіна перед Верховною Радою. Однак уже 21 вересня він усвідомив можливі наслідки цього плану і сказав, що його не можна втілювати в життя. Впродовж наступних кількох тижнів Горбачов намагався поєднати цей план із планом, розробленим Рижковим, який передбачав збереження централізованого планування, але врешті-решт від шаталінського плану взагалі відмовилися.

Відхилення плану Шаталіна стало початком періоду реакції, коли Горбачов став орієнтуватися на армію, міліцію та КДБ. Одинадцятого грудня Крючков у телевізійному зверненні проголосив, що КДБ всіма можливими засобами боротиметься з антикомуністичними елементами. За дев’ять днів після того Шеварднадзе на З’їзді народних депутатів оголосив про свою відставку, додавши: «Насувається диктатура».

Першим наслідком зміни політики стало придушення протестів у Литві.

Десятого січня Горбачов надіслав литовському уряду звернення, в якому звинуватив Литву в «кричущих порушеннях» радянської Конституції. Наступного ранку десантники у супроводі танків, стріляючи з бойової зброї, захопили головне поліграфічне підприємство республіки та антитерористичну школу міліції. Того самого дня лояльні до Москви комуністи оголосили про створення Комітету національного порятунку.

О 12:30 13 січня 1991 року перед телевізійною вежею у Вільнюсі панувала атмосфера дозвілля. Підлітки танцювали під музику, що лунала з портативного магнітофона, рознощики торгували кавою та булочками. Лорета Асанавічуте, двадцятичотирирічна робітниця одного з підприємств, змішалася з натовпом, який готувався захищати телевежу від захоплення радянськими військовими. Проте о 13-й годині напруга раптово зросла. Двадцять танків стали рухатися вулицею Космонавтів, а потім заїхали в прилеглі зелені насадження. Демонстранти зчепилися ліктями, не зводячи очей із танків, фари яких горіли поміж голих зимових дерев.

Раптом небо освітили трасуючі кулі. Танки, оточені солдатами, почали просуватися до телевежі. Солдати кинули димові шашки, й коли захисники стали тікати, відкрили вогонь, а танки різко прискорили рух і в’їхали в натовп.

Лорета побігла від вежі разом із кількома друзями — через поле, вкрите димом і пронизане променями прожекторів. Напівзасліплена димом, вона втратила орієнтацію, несподівано опинилася на шляху одного з танків, і друзі з жахом побачили, як Лорета оступилася й впала під гусениці.

Після того, як танк проїхав над Лоретою, друзі віднесли її до «швидкої допомоги», де лікар зробив їй укол; вся нижня частина її тіла була розчавлена.

«Дядьку, — спитала Лорета, із жахом дивлячись на своє тіло, — я з такими ногами зможу вийти заміж?» Лікар утішав її, як міг, але невдовзі вона померла.

Тоді як десятки демонстрантів гинули від куль або під танками, через гучномовець біля телевежі почали передавати оголошення: «Брати та сестри, буржуазна, фашистська влада в Литві впала. Вся влада тепер у руках Комітету національного порятунку».

Після захоплення телевежі радянськими військовими демонстранти почали масово збиратися перед будівлею литовського парламенту. Звістки про побоїще поширилися швидко, й на світанку територія довкола парламенту вирувала, мов вулик. Перед входами було встановлено величезні спіралі колючого дроту, а за вікнами почали складати мішки з піском. Потужні крани опускали на землю навколо будівлі великі бетонні блоки, а всередині парламенту добровольці та члени щойно створених литовських сил самооборони роздавали мисливські рушниці, які надходили сюди безперервним потоком.