Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Зауваження Горбачова викликали загальне збентеження і лише поодинокі оплески. Після нього стали виступати члени ЦК, чиї промови віддзеркалювали нерозуміння подій, що відбувалися в країні, а також ностальгію за недавнім минулим.

Станіслав Гуренко, перший секретар ЦК КПУ, сказав: «Люди з гіркотою зазначають, що за останні роки країні завдано шкоди, якої їй і вороги не могли би завдати. Економіку зруйновано, суспільство розколоте, значна частина його живе за межею бідності. Безробіття, страйки та криваві міжетнічні конфлікти стали реальністю... Одне слово, ми швидко втратили все те, чого досягли... іноді ціною неймовірних зусиль усіх поколінь радянського народу...»

А. П. Рубікс, перший секретар Компартії Латвії: «Люди запитують, скільки мішків резолюцій треба надіслати в Москву, щоби було вжито конкретних заходів з відновлення правопорядку в країні?»

А. М. Зайцев, перший секретар Кемеровського обкому: «Ситуація в країні стала практично некерованою. Останні шість років призвели до хаосу і колапсу урядових структур і керівних органів... Антикомунізм і капіталізація економіки стали реальною політикою Радянського Союзу...»

Горбачов нарешті скипів. З червоним обличчям, здригаючись від обурення, він сказав: «Гаразд, досить, тепер я відповім усім... Я пропоную припинити дебати й зайнятися питанням генерального секретаря, а також тим, хто посяде його місце до наступного з’їзду партії. І ще тим, хто влаштує ті дві, три чи чотири партії в залі... Я подаю у відставку».

Тим самим Горбачов загнав консерваторів у безвихідь. За партійним статутом, його можна було замінити лише на з’їзді партії. Якби він пішов у відставку до того, як збереться новий з’їзд, то продовжував би виконувати функції генерального секретаря, контролювати партійне майно й навіть був би здатний створити нову партію. Консерватори не могли звільнити Горбачова, а він їх — міг.

Більшість членів ЦК були в опозиції до Горбачова, але їм був потрібен час, щоби згуртуватися проти нього. Тому 332 голосами проти 13 вони проголосували за виключення з порядку денного питання про відставку. Пленум продовжив свою роботу, обговорюючи проблеми економіки та національних конфліктів. І все ж таки усім було ясно, що усунення Горбачова з посади генерального секретаря є питанням найближчого майбутнього.

Влітку демократичні сили, випущені на волю політикою Горбачова, стали загрозою для нього самого. Не бажаючи вдаватися до масових репресій і не маючи змоги зберегти без них радянську систему, він цілком присвятив себе збереженню тих своїх функцій і можливостей, які ще можна було зберегти в цій новій політичній ситуації.

Минали тижні, й Горбачов стало просувався вперед у спільній із Єльциним роботі над новим союзним договором, який передавав республікам істотну частку повноважень.

Горбачов готував також проект нової програми партії, який передбачав відмову від усіх традиційних комуністичних позицій. У проекті було засуджено «злочини сталінізму», підтримана приватна власність і передбачено політичний плюралізм, релігійну толерантність і верховенство права.

У червні Єльцин абсолютною більшістю голосів виборців був обраний президентом Росії і 10 липня в Палаці з’їздів офіційно заступив на посаду як перший російський президент. За десять днів після того він видав указ про заборону діяльності партійних організацій на підприємствах і в установах. Цей наказ, якого не зміг скасувати Горбачов, загрожував позбавити партію її організаційної основи.

Тим часом у партії запанувала похмура атмосфера. Коридори ЦК, і до того не дуже багатолюдні, тепер майже спорожніли. З канцелярій почали звільняти друкарок, із буфету зникли столові прибори та продукти.

На липневому пленумі було представлено і затверджено «для опублікування» програму партії, що фактично не залишало сумнівів щодо її майбутнього. Однак найважливішим питанням було визначення дати партійного з’їзду. Консерватори в партії були переконані, що єдиним шансом урятувати партію та Радянський Союз є усунення Горбачова, але це можна було зробити лише на з’їзді, який вони прагнули провести якомога швидше. Натомість Горбачов хотів від термінувати цю подію, щоби зміцнити свій союз із Єльциним, завершити роботу над союзним договором і розколоти партію на своїх умовах.

Консерватори запропонували призначити з’їзд на вересень, але Горбачов, пославшись на потребу дочекатися завершення жнив, наполіг на грудні або січні, і вони, згнітивши серце, погодилися.