Борис Джонсон - Омріяний Рим

Розгром Вара став поворотним пунктом у світовій історії, адже після бійні в лісі римляни більше не намагалися колонізувати Германію по той бік Рейну. Як перед смертю сказав Тіберію Август: «Усе, годі. От сюди — і не далі. Намагатися загарбати тих дикунів — те саме, що рибалити на золотий гачок: здобич не варта затрат».

Кордон імперії встановили на тій річці, а в пізніші роки між Рейном і Дунаєм звели limes — лінію прикордонних фортів. А нам лишається тільки замислитися над наслідками рішення римлян не йти далі. Якби Тіберій справді вирішив просунутися до Ельби (а йому це вдалося б, от тільки дорогою ціною), уявіть собі, який би вигляд мала сучасна Європа.

Сьогодні не було б німецької нації, принаймні німці розмовляли б інакше й мали б інший вигляд. Німецький народ говорив би романською мовою, як галли чи іберійці. А якби не стало саксів, не з’явилось би й англосаксів, тож ця книжка була б написана не англійською, а якоюсь іншою мовою.

Німеччина не поділилася б на католицьку й протестантську, як, підозрюю, і вся Європа. У Європейському Союзі ми не мали б цього великого культурного поділу між народами, що смажать на вершковому маслі, й тими, які користуються оливковою олією, між тими, що п’ють пиво, і тими, які п’ють вино. Я вважаю, що це все є безпосереднім наслідком рішення римлян сприйняти розгром Вара як застереження від богів і зупинитися на Рейні.

Та, що найголовніше, якби легіони пішли далі, Рейн не відіграв би тієї сумнозвісної ролі в історії нашого континенту, коли він став сценою мерзенної різанини між німецькомовними та французами. І це не якесь абстрактне історичне jeu d’esprit [18] Кмітливе зауваження ( фр .). . Двічі на нашій живій пам’яті ця територія на кордоні між Францією та Німеччиною — на кордоні, установленому ще римлянами, — ставала свідком побоїщ, які є ганьбою нашої цивілізації.

Саме через це побоїще ми й започаткували 1957 року велику ініціативу під назвою Європейський Союз, що його найпершою метою було нерозривно поєднати Францію з Німеччиною, щоб вони більше не могли воювати одна проти одної. Здоровий глузд підказує мені, що ми нарешті досягли цієї мети.

Багато в чому Європейський Союз можна вважати за спадкоємця Римської імперії завдяки тому, що він намагається об’єднати ці широкі й такі різні землі, як колись і римляни, завдяки створенню єдиного ринку, єдиної валюти, політичного союзу. Розбіжність, звісно, полягає в тому, що цього разу ми не вдаємося до кровопролиття й насильства, а м’яко заманюємо народи в інтеграцію вигідною торгівлею, за потреби підкріплюючи її винесенням на мажоритарне голосування в Раді Міністрів таких важливих питань, як гранично допустимий рівень шуму газонокосарок.

Найвагоміша проблема із цим проектом — таким великим і, певною мірою, таким шляхетним — у тому, що він не завжди є популярним через свою недемократичність. Він викликає національне обурення навіть у Франції й Нідерландах — державах-засновницях ЄС, які 2005 року відкинули проект Європейської Конституції.

Саме тому ми й почали з Армінія та його зради, адже він був людиною, яка з такою освітою й можливостями, здавалося б, отримала від Римської імперії все, про що тільки можна мріяти.

Арміній символізує собою феномен, на боротьбу з яким і був покликаний ЄС: дух націоналізму, зокрема німецького. Його постать уособлює нездоланне бажання народу самостійно правити на своїй землі, перебувати під орудою людей своєї-таки раси чи мовної групи.

Упродовж 1500-х років фігура Армінія була загублена на сторінках підручників з історії. Хто наново відкрив його? Це був Мартін Лютер, який розгледів у своєму зрадливому одноплеменцеві символічний потенціал. Латинське ім’я Арміній він змінив на більш німецьке Герман, перетворивши його на германця Германа, Германа, який — так-так, зовсім як і сам Лютер — чинив опір Риму. Сталося це перевтілення в ті часи, коли Лютер розпочинав свій епохальний розрив із папською владою.

А коли германці перебували в особливо понурому настрої, потому як 1809 року Наполеон дав їм добрячого прочухана під Ваґрамом, підживити їхній патріотизм зміг той-таки Герман — це рудовусе втілення духу Volk [19] Народу ( нім .). . Знову чужинський імператор принизив германців, і знову на їхній захист виступив Герман. Того-таки 1809-го Генріх фон Кляйст видав п’єсу Die Hermannsschlacht [20] «Битва Германа» ( нім .). — твір такий гострий, що його так ніколи й не поставили. Щоправда, цей реваншистський текст широко розійшовся самвидавом. А загалом у період між 1676 і 1910 роками Uberkraut [21] Великий німець ( жарт .). Англійці називають німців німецьким словом «kraut» (квашена капуста), пор. — поширене в українській мові слово «фріц». Герман з’являвся в щонайменше сімдесяти шести операх.