Борис Джонсон - Омріяний Рим

Того-таки року цей фанатик загасив вічний вогонь у храмі Вести й оголосив, що держава більше не вимагає від весталок берегти цноту. 393 року він скасував Олімпійські ігри, пояснивши цей крок тим, що вони занепадницькі, розпусні й до того ж не обходяться без надмірної оголеності.

Зграї агресивних християнських ченців почали руйнувати язичницькі храми. За наказом Феодосія було знищено чимало див світу, зокрема Серапеум — храм Серапіса в Александрії.

Зовсім не дивно, що в такій новій атмосфері римська знать утратила колишній евергетичний [96] Евергетизм — в античному світі традиція знаті вихвалятися своїм багатством і впливом шляхом проведення ігор і роздавання харчів населенню. блиск. На приватні кошти в Європі більше не будували славетних пам’яток архітектури: храмів, лазень, театрів, портів, громадських вбиралень й амфітеатрів.

Заможні люди віддавали гроші церквам, і хоча ті, без сумніву, й витрачали ці кошти на добрі справи, як-то допомога бідним, до нас від тих часів не дійшло жодних пам’яток. Зненацька виникла нова норма поведінки — аскетизм: відмова від книг, ба навіть спалення їх, і пошуки усамітнення в пустелі. Для суспільства, саме осердя якого лежало у створенні урбаністичної цивілізації й радості від розбудови міст, такий поворот став кардинальною зміною.

Громадяни Ранньої Римської імперії гадали, що видиратися на стовп помедитувати є не лише вкрай безглуздою, а й непристойно егоїстичною поведінкою. А християни вважали це чимось святим.

Сьогодні не дуже модно цитувати Едварда Ґіббона, та мені здається, у цьому його уїдливому коментарі є дрібка правди:

Духівництво пропагувало доктрини терпимості й легкодухості, найбільші чесноти суспільства осуджувались, а рештки бойового духу поховали в монастирях. Значна частина громадських й особистих багатств ішла на показну підтримку доброчинства та побожності, а армійську платню роздавали юрбищам обох статей, які тільки й знали, що вихваляти чесноти стриманості й доброчинства.

Як бачите, Ґіббон вважав, що християнство морально підточило Римську імперію, тому вона стала вразливою перед варварами. За його словами, до падіння Риму призвели смиренність і підставляння другої щоки. Уже в наші часи його підтримав незрівнянний А. Г. М. Джонс [97] Арнольд Г'ю Мартін Джонс (1904–1970) — англійський історик, дослідник античності. , який також дотримується думки, що церкві віддали забагато військових та адміністративних повноважень.

Хоч я потайки й симпатизую старому Ґіббонові, та що пильніше ми приглянемося до того, що дійсно сталося, то чіткіше зрозуміємо, що реальна причина падіння Риму крилася не всередині імперії, а за її межами.

На відміну від її численних послідовників, Римську імперію не роздирали повстання підкорених нею народів, зовсім ні. Атож, справедливо твердити, що мало місце обурення системою оподаткування й те, що ми в цій книжці називаємо романоскептицизмом.

21 року в Галлії зчинився бунт під проводом Флора та Сакровіра, і хоча причини його складні й неоднозначні, значною мірою він був спричинений національними почуттями галлів. 62 року королева племені іценів Боудіка здійняла повстання, причини якого, без сумніву, стосувалися люті на римлян та їхнього ставлення до її королівської родини [98] Після смерті чоловіка Боудіки, який був римським ставлеником на автономній території в Британії, римська влада анексувала землі іценів, позбавивши її титулу. Саму Боудіку жорстоко побили, а її доньку зґвалтували. . Цілком справедливо припускати, що, змальовуючи жорстоку й пристрасну оборону Британії Калгаком, Таціт описує почуття, які дійсно побутували серед народу.

Попри увесь ефект мультиварки Римської імперії, до нас дійшли докази існування в ній старого й доброго упередження за національною ознакою. А отже, не тільки сатирик Ювенал (хай і дещо перебільшено) бідкався через навалу чужинців на кшталт греків і сирійців.

Наприклад, є одна прекрасна віндоландська табличка [99] Таблички з Віндоланди — найдавніші писемні пам’ятки римської Британії. з Адріанового валу, у якій гурт бельгійських вояків зневажливо висловлюється про Britunculi — маленьких британців. Саме так, бельгійці ганять британців.

Такими є зразки протонаціоналістичних настроїв, спричинених римським вторгненням, а затим тривалий час придушуваних упродовж періоду Pax Romana .

У всьому цьому безладі та ревищі прозирають різні культури, що існували до хвилі романізації. Коли ж хвиля відкотилась, а разом із нею впала й Римська імперія, то лишилися тільки калюжки, окремі екосистеми, у яких сформувалися різні мови й культури сучасної Європи.