Тони Джадт - Після війни. Історія Європи від 1945 року

Радянський письменник Юрій Гаврилов уперше назвав Тетчер «залізною леді» у своїй публікації від 1976 року в московській газеті «Красная звезда». Підставою став різкий антирадянський виступ Тетчер як нового лідера Консервативної партії. Тетчер узяла собі на користь цей негативний епітет під час передвиборчої кампанії 1979 року. — Прим. наук. ред.

Протягом десяти тижнів у 1982 році Сполучене Королівство й Аргентина перебували в стані неоголошеної війни через Південну Джорджію і Південні Сандвічеві острови. Заявляючи про повернення своїх територій, Аргентина окупувала ці британські території в Атлантичному океані. Конфлікт закінчився тим, що Аргентина відступила та повернула острови під британський контроль. — Прим. наук. ред.

Так Едварт Гіт охарактеризував діяльність інвестиційного конгломерату Lonrho в 1973-му. — Прим. наук. ред .

У 1996 році (в останній рік свого існування) британська націоналізована залізнична мережа «похвалилася» найнижчим рівнем державного субсидіювання в Європі. Того самого року французи закладали рівень інвестицій у залізницю на рівні 21 фунт на душу населення, італійці — 33 фунти, тоді як британці — лише 9 фунтів.

І приватною бідністю теж. Розірвавши зв’язок між пенсіями й зарплатами, Тетчер різко зменшила пенсійний дохід більшості її співвітчизників. Станом на 1997 рік державні пенсії у Великій Британії становили тільки 15% від середнього заробітку — у ЄС це було найнижче співвідношення.

Фрідріх II (1712‒1786) прусський король і курфюрст Священної Римської імперії. Один із найвидатніших німецьких правителів, представник освіченого абсолютизму. За його правління територія держави значно розширилася, також він реформував армію та підтримував мистецтво. — Прим. наук. ред.

Упродовж десятиліття після відставки Марґарет Тетчер її наступники біля консервативного керма деградували від стомливого занудства (Джон Мейджор) до самовпевненої неадекватності (Вільям Гейґ) та безмежної некомпетентності (Іан Данкан Сміт). Після тривалого правління «сонячної королеви» настала злива посередності.

На партійному з’їзді шотландських торі 14 травня 1982 року вона пояснювала: «Дуже захопливо мати справу зі справжньою кризою, коли половину свого політичного життя ти мусиш давати раду банальним питанням на кшталт проблем довкілля».

Можливо, з тією лише різницею, що, поки Марґарет Тетчер вірила в приватизацію як щось на кшталт моральної чесноти, Тоні Блеру просто подобалися багатії.

Як показало соціологічне опитування 1979 року, передвиборча програма Соціалістичної партії Міттерана дивним чином збігалася з політичним портретом країни. Жодна інша партія не могла похвалитися таким влучанням.

Колишній банкір та радник прем’єр-міністра в уряді де Ґолля Жака Шабана-Дельмаса, Делор пізніше, у 1985‒1995 роках, очолюватиме Європейську комісію.

Ідеться про вісім проєктів: Скляна піраміда Лувру, Музей д’Орсе, Парк Ла-Віллет, Інститут арабського світу, Опера Бастилія, Велика арка Дефанс, Міністерство економіки та фінансів і Національна бібліотека Франції. Деякі з цих проєктів розпочалися ще до Міттерана, але саме за нього набули грандіозності. Крім вартості, ці проєкти критикували за те, що вони сприяли утвердженню образу імперії та суттєво трансформували міський простір Парижа. — Прим. наук. ред.

Навіть на піку народного невдоволення урядовою політикою під час економічної кризи середини 1980-х років 57% виборців стверджували, що задоволені зовнішньою політикою Міттерана.

У 1982 році IRI ( Instituto per la Ricostruzione Industriale — Інститут промислової реконструкції) контролював, зокрема, усе чавунне виробництво в Італії, дві третини виробництва спеціальної сталі, чверть виробництва морозива та 18% виробництва очищених від шкірки томатів.

Початковою метою Treuhand було перетворити якомога більше з дев’яти тисяч східнонімецьких компаній (на яких працювало сім мільйонів чоловіків та жінок) на справжній бізнес, а решту — ліквідувати. Але через політичний тиск корпорація радше віддавала перевагу відновленню чи об’єднанню багатьох збиткових концернів, за іронією тим самим створюючи новий напівдержавний сектор, який отримував субсидії з державного бюджету. Див. Розділ 21.