Тони Джадт - Після війни. Історія Європи від 1945 року

Коли «Новий клас» вийшов друком на Заході, Джиласа на чотири роки запроторили до в’язниці, а потім, невдовзі після виходу на свободу, — ще на чотири.

Річард Ніксон був аж ніяк не останнім американцем, який піддався чарам румунського диктатора. Під враженням від Ніколае Чаушеску під час візиту до Румунії в 1978 році сенатор Джордж Макговерн назвав його «одним із головних адвокатів контролю над озброєннями у світі»; навіть у вересні 1983 року, коли жахлива правда про режим Чаушеску вже набула широкого розголосу, віцепрезидент Джордж Буш незабутньо висловився про нього як про «одного з хороших комуністів Європи».

Переклад відкритого листа французькою мовою, виданий у Парижі наступного року, поширювала троцькістська організація «Революційна комуністична молодь».

Із близько 30 тисяч євреїв, які мешкали в Польщі у середині 1960-х років, менш ніж 7,5 тисяч були членами офіційних єврейських організацій.

У 1966 році польськомовне видання сфальшованих антисемітських текстів «Протоколи сіонських мудреців» неофіційно поширювали в партійних колах, університетах та армії.

Суспільної реакції боявся не лише Новотни. 5 квітня 1963 року лідер італійських комуністів Пальміро Тольятті звернувся до Новотни та його оточення з таємним проханням не оголошувати про реабілітацію Сланського й інших жертв судових процесів до того, як в Італії відбудуться вибори. Очільник ІКП добре розумів, що привід обуритися змовою політичної верхівки щодо прикриття великомасштабного судового вбивства, яке відбулося лише десять років тому, мали не тільки чехи.

Страгов — квартал Праги, назва походить від однойменного пагорба. — Прим. пер.

У грудні 1967 року членами Партії були 16,9% населення Чехословаччини — найвищий показник серед усіх комуністичних держав.

Jiří Pelikán, ed., The Czechoslovak Political Trials. The Suppressed Report of the Dubček Government’s Commisson of Inquiry, 1968 (Stanford, 1971), p. 17.

Ця вимога не була спонтанною. За два тижні до того, під час таємної зустрічі на озері Балатон в Угорщині, організованій Яношем Кадаром, Шелест підказав Василю Біляку (одному з опонентів Дубчека в чехословацькій партійній верхівці), що в Москві були б раді «листу-запрошенню». У листі, який не забарився, прямо йшлося про «втрату контролю» з боку партії, вірогідність «контрреволюційного перевороту» та «ризики для соціалізму», а відповідно — заклик до Москви про «втручання та всебічну підтримку». Завершувався він так: «Ми вимагаємо, щоб ви тримали наше звернення в повній таємниці, і тому звертаємося до вас особисто й російською мовою».

Оскільки Чаушеску відмовився брати участь у вторгненні й не дозволив військам Варшавського договору рухатися територією Румунії, болгарський контингент був змушений літаком діставатися в Україну. Їхня участь не надто виправдовувала такі зусилля; але важливість розділення відповідальності за напад серед якнайбільшої кількості братніх держав переважала інші міркування.

Збірні Чехословаччини й СРСР зустрілися в Стокгольмі на Чемпіонаті світу з хокею 21 березня 1969 року. Спортивне протистояння стало політичним. Збірна Чехословаччини виграла з рахунком 2:0. На наступній зустрічі 28 березня деякі з чехословацьких хокеїстів заклеїли червону зірку на одязі чорною стрічкою, демонструючи протест проти дій Москви в Празі. Цього разу чехословацька збірна також перемогла з рахунком 4:3. — Прим. наук. ред.

Після 1989 року з’ясувалося, що чеська таємна поліція в роки нормалізації створила особливий підрозділ, який прицільно відстежував чеське єврейство — відлуння чехословацького минулого та тогочасних подій у Польщі. У владі не лишилося непоміченим, що із провідних комуністів тогочасної верхівки відмовився підписати московську заяву та відректися від своїх дій лише Франтішек Кріґель, який серед них усіх був також єдиним євреєм.

Milan Šimečka, Obnovení Pořádku ( The Restoration of Order ) (Bratislava, 1984 — у самвидаві). Вісімдесят тисяч чехів і словаків після радянського вторгнення втекли за кордон.

Ілля Ріпс вижив і в 1972 році емігрував до Ізраїлю, ставши відомим математиком. — Прим. наук. ред.

Саме покоління бебі-бумерів ніколи не страждало від браку робочих місць. Натомість із цим зіткнулося наступне покоління — ті, хто народилися після 1953 року і вийшли на ринок праці саме тоді, коли роботи поменшало. Не дивно, що політика цього покоління кардинально відрізнялася.