Михайло Лукінюк - Обережно - міфи!

Однак «на горі» навіть така ревність видавалася замалою, і вже 27 листопада командувач Західного фронту генерал армії Жуков видав ще один — і теж секретний — наказ за №01126, у якому, зазначивши, що подекуди командири з’єднань і частин, «побоюючись “оточення” не вживали жодних заходів» щодо виконання відомого наказу Верховного Головнокомандувача, далі, зокрема, вимагав (там само. — с. 215): «...6. Одночасно із пристосуванням населеного пункту до оборони складати план і здійснювати підготовчі заходи щодо знищення шляхом руйнування або спалення всіх житгєвих центрів, будівель, запасів продуктів і матеріалів у випадку змушеного залишення населеного пункту». І далі — знову йдуть численні донесення про виконання тих варварських наказів. А те, що така «боротьба з ворогом» прирікала на голодну й холодну смерть тисячі мешканців тих населених пунктів, переважно дітей, жінок, стариків (своїх!), збанкрутілих «захисників народу» не надто хвилювало — усе потім спишеться на кровожерних окупантів...

110Основи такої «тактики» були закладені ще Леніним. «Вже після укладання мирних договорів з Естонією та Латвією (1920 р. — М. Л. ) голова радянського уряду дізнається, що на території тільки–но утворених держав, здається, йде запис добровольців до загонів, що борються з Радянською Росією» (Латышев, 1996. — с. 31). Не вдовольнившись дипломатичними протестами, керівник більшовицької Росії у власноручно написаних записках наказує «вжити військові заходи, тобто постаратися покарати Латвію та Естляндію військовим чином (наприклад, «на плечах» Балаховича перейти де–небудь кордон на 1 версту і повісити там 100–1000 їхніх чиновників та багачів. — М. Л. )» (ЦПА ИМЛ. — ф. 2. — Оп. 2. — д. 447)». Та невдовзі таке покарання видається «великому гуманістові» вже замалим. Тож у наступній записці він додає: «Під виглядом “зелених” (ми потім на них і звалимо) пройдемо на 10–20 верст і перевішаємо куркулів, попів, поміщиків (усіх, які трапляться! — М. Л. ). Премія 100000 крб. за повішаного» (ЦПА ИМЛ. — ф. 2. — Оп. 2. — д. 380».

111І хоча вони, як зазначає 3. Ковалевський, незаперечно доводять, «хто у цій боротьбі був жертвою, а хто агресором... однак і далі (мається на увазі кінець 80–х років XX ст. — М. Л. ) покоління поляків виховуються в дусі страшенної брехні про український визвольний рух». Тож і не дивно, що відголоски усталено–неприязного в минулому ставлення поляків до українців збереглися донині. Як, зокрема, виявили дослідження, проведені польськими соціологами (Войтенко, 1996. — с. 63), «для поляків українці — найгірші, але ми (вдосталь насьорбавшись московських «розкошів»? — М. Л. ) сприймаємо поляків, як рідних», а отже, попри усі історичні колізії «поляки, які нині живуть в Україні, є одними з найближчих до нас за традиціями й культурою» — і це не може не радувати. Хочеться сподіватися, що й поляки з часом позбавляться узвичаєної українофобії. Певні подвижки у цій справі вже помітні: Польща, наприклад, була першою з–поміж тих, хто визнав нинішню незалежну Україну. Та й багаторазові наголошення польского керівництва на неможливості побудови будь–якої системи європейської безпеки без України, а надто практичні «проукраїнські» дії Польщі на міжнародній арені незаперечно свідчать, що довготривала епоха протистояння, яка завдала такої неймовірної шкоди обом нашим державам і народам, змінилася нарешті на епоху стратегічного партнерства.

112За даними Кримського обкому КП України (АД: Справка о бюджете... — 1954. — Арк. 97), «область потребує додаткового відкриття в містах Сімферополь, Феодосія, Керч лікувальних закладів — таких, як інфекційні й туберкульозні лікарні, диспансери, родильні будинки, дитячі ясла. В лікувальних закладах на штатні посади... за нормативами не вистачає в містах 271 лікарської посади і сільській місцевості — 90».

113Згаданою постановою передбачалося також «створення будівельно–монтажних управлінь, забезпечення їх підсобно–виробничою базою, житлом для робітників і матеріально–технічними ресурсами» (АД: Довідка про виділення коштів... — 1954. — Арк. 98–99). Після закінчення будівництва все це, звісно, передадуть Криму.

114Як видно з матеріалів бюджетної комісії Верховної Ради УРСР (АД: Довідка Міністерства місцевої... — 1954. — Арк. 145–157), відсоток виконання плану виробництва цих будматеріалів у Криму підприємствами Міністерства місцевої та паливної промисловості за 5 місяців 1954 р. був одним із найнижчих в Україні: 22,3 % по виробництву черепиці та 18,8 % по виробництву цегли.