Михайло Лукінюк - Обережно - міфи!

88Такою вона мала стати під час війни, а якою ж була в дійсності перед її початком? «Наші стрілецькі дивізії західних округів, — пише Л. Філіппов (1992), — на 22.06.1941 мали в середньому не 8–9 тис., як вважали тривалий час, а 12 360 (усього у штаті — 14483): 20 дивізій мали по 14 тис. осіб, 70 — по 12 тис. і 6 — по 11 тис.» А всього в СРСР — ще в мирний час — «були сформовані всі 303 дивізії, заплановані для війни».

89Говорячи про кількість отриманої за цей період від промисловості артилерії, Г. Жуков (назв. пр. — с. 197) наводить такі дані: «29637 польових гармат, 52407 мінометів, а всього гармат і мінометів, з урахуванням танкових гармат, — 92578». Звідси, порахувавши кількість самих лише танкових гармат — 10534, дозволимо собі припустити, що танків могли отримати значно більше.

90Як свідчать документи (Гриф секретности... — 1993. — с. 355), в РСЧА на початок війни нараховувалося 36.3 тис. мінометів цього калібру, які, на думку фахівців (Оружие... — 1987. — с. 48), «за своєю ефективністю та бойовими характеристиками значно переважали німецькі» і які радянські історики чомусь уперто не бажали враховувати.

91Підрахунки велися за «Ведомостью наличия и технического состояния боевых машин по состоянию на 1 июня 1941 года». До цієї кількості, зазначають автори, слід додати ще ті машини, які були вироблені й відправлені у війська з 31 травня по 21 червня 1941 p.: «КВ — 41, T–34 — 138, Т–40 — 27 одиниць (РГВА. — Ф. 31811. — Оп. 4. — Спр. 920. — Арк. 32–35). Всього 206 нових танків (випуск машин старих зразків було вже припинено). Всі вони пішли до ЗахОВО та КОВО». Щоправда, додають вони, такий підхід є умовним, бо наразі невідомо, скільки саме із вироблених танків дісталися місця призначення до 22 червня та скільки з наявних у військах танків було за цей час списано..

92Те ж стосується й підрахунку втрат. «Коли наші історики порівнюють наші втрати і німецькі, — наголошує доктор історичних наук В. Король (1995), — то у нас рахують тільки безповоротні, а у німців і вбитих, і поранених, і хворих, і інші категорії втрат...»

93Про артилерію Вермахту навіть офіційна радянська історіографія була невисокої думки: «Артилерія Німеччини нараховувала понад 50 тис. гармат і мінометів (у СРСР — відповідно 112,8 тис. — М. Л. ), але якість її залишалася невисокою: найбільш масові артсистеми — 75–мм гармати, 105–мм гаубиці — були модернізованими зразками гармат кінця 1–ї світової війни» («Советская воєнная энциклопедия». — М., 1976. — т. 1. — с. 276). Утім, значну перевагу якості радянської зброї визнавало й керівництво Вермахту. «Радянська бойова техніка і зброя були відмінної якості ще в 1941 році, — свідчив колишній гітлерівський фельдмаршал Клейст. — Артилерія була не перевершеною, так само як і більшість видів стрілецької зброї... Радянський танк Т–34 був найкращим танком світу» (цит. за кн.: Анфилов, 1989. — с. 122).

94На відміну від радянських військ, уже на ту пору у німців із необхідним поповненням бронетехнікою було досить сутужно. Ось що записав про це у своєму щоденнику генерал–полковник Гальдер (1971. — с. 74): «Питання про поповнення танками... до 15 липня [1941] прибуде 60 танків типу T–III, 30 чехословацьких танків зразка 1938 р., 15 танків типу T–IV. А до 30 липня прибуде ще 60 танків типу T–III, 30 чехословацьких танків зразка 1938 р. і 15 танків типу T–IV»].

95Жуков згадує (1971. — с. 231), як Сталін, прослухавши його з Тимошенком доповідь про кількість дивізій, що перебували у складі чотирьох західних округів, сказав: «Ну от, хіба цього мало? Німці, за нашими даними, не мають такої кількості військ».

96Цікаво, що з такою дошкульною оцінкою бойового мистецтва Червоної армії, а надто її керівництва, погоджується «учасник і історик війни», генерал–лейтенант у відставці М. Павленко (1991), додаючи, що, по суті, супроти вник тою кров’ю й «захлинувся», — хоч і «соромно, гірко про це говорити»...

97Напередодні війни «війська НКВС нараховували 14 дивізій, 18 бригад і 21 окремий полк різного призначення» (Великая Отечественная... — 1998. — с. 90). Та скористатися тією потугою не дозволялося й «єдиному заступникові» Сталіна Г. Жукову — і навіть у трагічні дні оборони Москви. Під час зустрічі в редакції «Воєнно–исторического журнала» з членами редколегії та воєнними істориками ІЗ серпня 1966 р. маршал згадував (1988), як він «силкувався розвідати і у нього (генерала НКВС П. Артем’єва, який був на час Московської битви заступником Жукова, але, наголошував Георгій Костянтинович, «своєрідним заступником, що напряму розмовляв зі Сталіним і Берією». — М. Л. ), і у Сталіна, що звідти можна витягти. Та, відверто кажучи, це було безрезультатно». Не для того та сталінсько–берієвська «гвардія» призначалася...