Андрей Гуляшки - Коштовний камiнь (на украинском языке)

Iнженер Спиридонов запропонував Андрєєву сiсти i якусь мить любувався його атлетичною постаттю, молодим рум'янцем. Потiм спитав прямо, без зайвих слiв:

- Значить, ти вiриш, що в цьому районi є слiди берила, правда?

- Вiрю, - упевнено вiдповiв Андрiй, прямо глянувши у вiчi начальниковi. I знову повторив: - Вiрю.

Вилю Власев багатозначно кашлянув.

- Скажи, - промовив вiн, - який тут процент ймовiрностi? Хоч один є?

- П'ятдесят один процент, - спокiйно вiдказав Андрiй.

Вилю Власев розкрив рот i широко розставив короткi руки. Вiн i слова не мiг вимовити вiд подиву i тiльки похитав головою, наче лiкар бiля лiжка безнадiйно хворого.

- Що ви маєте на увазi: поклади, пласти, жили? - тихо спитав начальник.

- Я маю на увазi слiди, якi дають пiдставу робити висновок, що колись, у давнину, в цих мiсцях будували шахти для добування смарагдiв. В той час звичайний берил зовсiм не цiнили, шукали тiльки кришталевий. Однак, я гадаю, що там, де є кришталевий, там повинен бути i звичайний.

- Тобто... ви бачили кришталевий берил... так я вас повинен розумiти? Славi Спиридонов пiдвiвся з-за столу. - Бачили смарагд?

- Це йому приснилось, - засмiявся Вилю Власев. - Щось подiбне бачив увi снi. А потiм йому здалося, що це дiйснiсть. Взагалi, це... казка з тисячi i однiєї ночi!

- Чекайте, чекайте! - обiрвав його Спиридонов. - Ви, значить, бачили смарагд? Прозорий, кришталевий берил? Чому ж не принесли шматочок, щоб показати?

- Я бачив щось подiбне до кришталевого берила, - сказав Андрiй. - За кольором, за м'яким блиском. Але я не змiг здобути нi пiщинки, бо цей камiнь лежав над головою на висотi бiльш як три метри. Не було чим i як вiдламати його. Та я й не був певний, що це дiйсно кришталевий берил. Iншi мiнерали, якщо дивитися здалека, мають той самий колiр. Вдруге менi не довелось побувати на тому мiсцi, оскiльки бригада вирушила на iнший об'єкт.

- Вигадки! Видно, що начитався книжок, - почав сердитись Вилю Власев. Хто зна, яка стародавня iсторiя запаморочила тобi голову.

- Я позначив те мiсце на картографiчному ескiзi, - сказав Андрiй.

- Дай його сюди! - в один голос вигукнули обидва вченi.

- А без ескiза ви менi не вiрите? - усмiхнувся Андрiй. - Невже я схожий на шахрая, на людину, що свiдомо обдурює?

- Деякi жiнки схожi на ангелiв, а душа їх чорнiша, нiж у чортiв, сказав Вилю Власев. - Зовнiшностi я не вiрю.

- Дайте ескiз! - iнженер Спиридонов простягнув руку.

- Треба бiльше вiрити людинi, нiж паперам! - сумно всмiхнувся Андрiй. А втiм, - ось, дивiться!

Вiн розкрив свiй портфель, вийняв м'яку коричньову папку i поклав на стiл.

- Я знаю в цьому районi кожну видолинку, кожну висоту, ти мене не заплутаєш, - погрозив йому пальцем Вилю Власев.

I тут трапилося щось зовсiм несподiване, дивне, про що згадувалось уже на початку цього роздiлу.

Вилю Власев i iнженер Спиридонов розкрили папку i жадiбними очима вп'ялися в рiзнокольоровi топографiчнi знаки. Минуло двi хвилини, три - чути було тiльки їх посилене дихання, шарудiння пальцiв по гладенькому паперу для креслення.

Вилю Власев майже встромив нiс у креслення, а iнженер Спиридонов випростався i з застиглим обличчям ледве чутно прошепотiв:

- Це шифр... чи що?

- Який там шифр, - засмiявся Андрiй. - Це ж зовсiм ясний геодезичний ескiз, зроблений за точним топографiчним планом. Всi пояснення дано в легендi.

Вилю Власев неприємно хрипло захихикав.

- От шахрай, так шахрай, - сказав вiн, трохи заспокоївшись. - Я так i думав. Хлоп'ячi легковажнi вигадки.

По його обличчю промайнула невиразна тiнь смутку.

- Як тобi не соромно так жартувати з нами, дорослими людьми? Хiба ж так годиться? Ми ж твої вчителi, як можна?

- Але в чому справа, що таке? - запитав здивований Андрiй.

Iнженер Спиридонов гнiвно глянув на нього i стиснув зуби так, що на щоках заходили жовна.

- Ану прочитай нам цю легенду! Вголос! - наказав вiн, поманивши його пальцем.

Андрiй нахилився над аркушем, i йому потемнiло в очах. Це був звичайнiсiнький топографiчний ескiз без будь-яких геодезичних значкiв, поцяткований червоними кружечками. Що тут сталось? Чи це не сон? Учора вiн до пiзньої ночi працював над цим планом i добре пам'ятав, що зазначив навiть розрiзи шарiв i тiльки два пункти вiдмiтив червоними кружечками. Та нiби якась магiчна сила стерла всi геодезичнi позначення, нанесла на карту з десяток червоних кружечкiв i його почерком написала довжелезну легенду.

Це був не його план!

Андрiй витер холодний пiт, що проступив у нього на лобi, i, наче крiзь сон, почув злий голос Спиридонова:

- Читай!

I Андрiй почав по складах читати: