Василий Бережной - Спалах у небi (на украинском языке)

БЕРЕЖНОЙ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ

Спалах у небi

Мислитель сидiв бiля телескопiчного екрана. Велика безволоса голова його схилилася вперед, тонкi кволi пальцi манiпулювали на пультi.

- Зараз, зараз, - говорив вiн до пiдлiтка, що з цiкавiстю заглядав через його худорляве плече. - Ось вона, рiдна Галактика!

Вiн сказав це таким тоном, нiби та Галактика дорогоцiнним камiнцем виблискувала на його тендiтнiй долонi. Юнак пильно дивився на екран, помережаний тоненькими лiнiями координат. У великих його очах, схожих на сливи, жеврiло здивування.

- Котра? - ледве ворухнув безкровними губами.

- Оця ось, сину. - Мислитель вказав лискучою паличкою на одну з численних свiтлих цяток.

- Така маленька?

- Нi, вона велетенська. Коли ми були там, здавалася просто безмежною, почав пояснювати батько. Голос в нього був рiвний, але хлопець одразу ж вловив якiсь тривожнi нотки. - Наша Галактика складається з мiльярдiв зiрок. Це ми так далеко вiдлетiли, що вона здається цяткою.

- Скiльки ж ми летимо?

Син притулився до плеча батька, пiдсвiдомо бажаючи нiжнiстю вгамувати його тривогу.

- Ти й народився тут, на ракетi. А я був ще зовсiм молодий, коли ми вирушили... - Вiн заговорив швидко, певно сподiваючись у такий спосiб упередити чи унеможливити синовi запитання. - Розумiєш, навколо системи з трьох зiрок отiєї Галактики обертається наша рiдна планета... Ну, як би тобi пояснити? Це велике космiчне тiло з морями, лiсами, горами - ти ж бачив рухомi картини?

- Бачив, тату, - задумливо промовив юнак, - але не вiриться, що може iснувати так багато текучої матерiї. I такi величезнi дерева... Скажи, то все насправдi? Хiба то не витвiр уяви?

- Звичайно, насправдi. Це тобi здається неймовiрним тому, що ти вирiс тут, на ракетi. Вона стала твоєю планетою. Вона величезна, оця наша ракета бач, у теплицях ростуть i фрукти, i овочi, кожному є де жити, вчитися, працювати. А бiльше текучої матерiї, як ото в басейнi, ми не могли з собою взяти. Ех, якби ти знав, що то за щастя промчати на човнi, поборотися з хвилями!

На якусь мить вiн замрiявся. Потiм, схаменувшись, мовив:

- Але ж i тут, на космiчному кораблi, чудово, правда? Ми пронизуємо Простiр i Час, спостерiгаємо таке, чого нiколи не можна побачити на днi повiтряного океану планети. Чим бiльше ти вчитимешся, тим ширше i глибше вiдкриватиметься перед тобою свiт.

Юнак мовчки слухав батькову розповiдь про зiрки, про планети - колиски життя, а тодi-таки спитав про те, що старанно обминав батько:

- А де наша мати? В усiх моїх товаришiв є матерi, а в мене...

Мислитель глибоко зiтхнув. Що вiдповiсти? Сказати правду? Тiльки чи вiн зрозумiє?..

- Наша мати, коли ти був ще зовсiм маленький... Нi, краще не розпитуй, бо це дуже тяжко.

Пiдлiток зауважив, що батько приклав руку до тiєї половини грудей, де в кожного б'ється серце, i бiльше нiчого не питав. Жилося йому тут добре, весь екiпаж його любив, от тiльки щось непокоїло малого, чогось йому не вистачало. Пiдбiльшав i здогадався: матерi! I засiло в його свiдомостi питання: що з нею трапилось? Але, мабуть, на нього нелегко вiдповiсти навiть батьковi.

- Заспокойся, тату. Розкажи краще, куди ж ми летимо?

- Перед нами стоїть завдання: дослiдити властивостi матерiї за галактичним обрiєм. Ось незабаром ти опануєш фiзику атома i зрозумiєш, як це важливо i тяжко водночас.

Мислитель поглядав на сина i думав про його матiр. О, хлопець мав би пишатися нею, коли б знав усе. Хоча не завжди правда приносить щастя, не завжди!

- I довго нам ще летiти?

- Уже наближаємося до мети, сину. Ми в iншiй галактичнiй системi. От вiдкриємо бiля якоїсь зорi планету...

- А потiм?

- Виконавши програму дослiджень, вирушимо в зворотну подорож. До рiдної планети долетите ви, пiдлiтки. Бо нашого часу не вистачить... Ось чому ви повиннi старанно вчитися, щоб замiнити батькiв i донести до вiтчизни здобутi науковi iстини. Зрозумiв?

- Так.

- Ми готуємо з вас фiзикiв, хiмiкiв, бiологiв, агрономiв, лiкарiв не лише для того, щоб ви стали акумуляторами наших знань. Нi, ви самi повиннi збагатити науку, невтомно розкриваючи таємницi природи... Ти охоче вивчаєш фiзику?

- Я люблю цю науку. Але мене цiкавлять й iншi. От хоча б бiологiя. Чому серце з правого боку - адже в окремих випадках трапляється навпаки? Чому лiвою рукою зручнiше все робити? Що таке психiка?

Мислитель i не здогадувався, що його син уже задає собi стiльки питань. Ах, як швидко скорочується життя...

- Бачиш, синку, наш органiзм збудований так... А от на якiй-небудь iншiй планетi iстоти, може, й iнакшi. Може, у них серця з лiвого боку, а права рука виконує те, що в нас лiва. Але все-таки вони, мабуть, не вiдрiзняються вiд нас докорiнно. Природа витворила, очевидно, один найрацiональнiший тип мислячих iстот...