Василий Бережной - Ох, цi телепати (на украинском языке)

Василь Бережний

Ох, цi телепати...

I.

- От навiжений - знову завiв! I нащо такi мотоцикли роблять? Реве, як трактор!

- Так це ж гоночний, хiба не бачиш?

Сєва пiдвiв голову, на якiй виблискував шолом, озирнувся, але нiкого поблизу не було. Що за дивина? Та й як би вiн мiг почути цей дiвочий голос в такому ревищi?

- Та вимикай же, бовдуре, голова трiскає!

Сєва заглушив. Скинув рукавицю, потер пальцями чоло. Мотоцикл в порядку, а от голова... Звiдки цей голос? Адже вiн виразно чув: лементувала якась дiвчина, точно - дiвчина! I гукала до нього, ну, звичайно, вiн один тут з мотоциклом...

Спантеличений Сєва задер голову й подивився на густий каштан, що розкинув над ним вiти, немов дiвчина могла бути там. Нiчого не побачивши, окрiм лапатого листя, зiтхнув, узявся за кермо i вивiв мотоцикл з двору, не запускаючи мотора. I тiльки на дорозi налiг ногою на педаль. Пiд кулеметний трiск хлопець думав: чи справдi було, чи, може, здалося? "Вимикай... голова трiскає!" Чув же, виразно чув...

Наступного дня, здибавши на перервi свого друга Едика з п'ятого курсу, вiдвiв його в дальнiй кiнець коридора i по секрету розповiв:

- Розумiєш, учора завiв свого "Ягуара", прослуховую, мотор реве, як звiр, коли якась дiвчина просить: "Це ревiння менi заважає, припинiть, будь ласка".

- Чи ти ба, яка нiжна особа! - реготнув Едик. - Наша, з автодорожнього?

- Та в тiм то й рiч, що не знаю.

- Чому ж не познайомився? Чи не гарна?

- Не мiг я познайомитись, її не було.

- Ти ж кажеш, говорила..

- Та говорила, голос приємний, а її самої не бачив.

Едик зареготав:

- Ну, ти штукар, Сєвка! Вона що - невидимка? Чи, може, то якась пташка обiзвалася людським голосом?

Сева знизав плечима:

- Кажу ж тобi - чув, отак, як оце тебе.

Едик перестав смiятися, окинув товариша уважним поглядом, поклав йому руку на плече:

- Слухай, а ранiше з тобою нiчого такого не було? Не причувалось?

- Нi.

- Не привиджувалось?

- Нi.

- I голова не поболює?

- Та нi, я цiлком здоровий, недавно i медогляд пройшов.

Едик помовчав, а тодi знову вискалив зуби:

- Отож, якби ти не їздив сам, а посадив кралечку та в обнiмку... Отодi не причувалися б дiвочi голоси! Та ти не хмурся, знайдемо твою невидимку.

Домовились пiсля занять пересвiдчитись, чи справдi iснує такий феномен, а заодно й покататись. Та Едиковi кпини зiпсували Сєвi настрiй, хлопець уже шкодував, що похвалився гострому на язик товаришу. I кожного разу отак - що йому не розповiси, одразу висмiє тебе, зобразить якимось дурником, недотепою. Треба буде... А що треба, Сєва й сам не знав, якось так складалось, що Едик завжди верховодив. Може, що вищий на зрiст? Ну, то й що? Сєва струснув головою, щоб одiгнати "дурнi думки" i зосередитись: лектор саме пояснював конструкцiю автомобiля без коробки швидкостей.

...На Київ опустилося золоте крило надвечiр'я, коли хлопцi пiдвели свої мотоцикли до густолистого каштана.

- Тут я стояв, - сказав Сєва.

- Ану ж давай запустимо! - Едик обвiв поглядом лоджiї сусiднього будинку. - Чи обiзветься?

Разом заревiли обидва мотори, рiзкi стрiляючi звуки вдарили по будинках, заповнили простiр аж пiд самiсiньке небо. Едик щось крикнув Севi, але той не розiбрав. Зате голос дiвчини почув:

- О, вже їх двоє... Ну й телепнi! Ти чи ви припините нарештi?

Сєва миттю заглушив, нiяково позирнувши на товариша. Той також вимкнув.

- Чого так швидко?

- Ображається... - Сєва подивився на будинок. - Хiба ти не чув?

- Нi. Окрiм ревища мотора, нiчого не чув.

- А вона обiзвалася зразу. Просить припинити.

- Слухай, а може, ти краще припиниш розiгрувати мене? Вигадав таке...

Цiєї саме хвилини з парадного вийшов чоловiк у бiлому халатi, одразу видно, що лiкар, i попрямував не до машини медичної допомоги, а до них. Сєва тiльки глянув, так i здогадався, про що буде мова.

Лiкар уважно подивився на мотоциклiстiв i тихо, якось довiрливо сказав:

- Тут одна хвора дiвчина... втiм, вона вже одужує...

- Та, що не любить мотоциклiв? - прохопився Сєва.

- Їй потрiбна тиша, розумiєте, її нервово-психiчний стан...

- Я так i подумав, що вона нервова, - закивав головою Сєва. - Тiльки що лементувала.

- Лементу я не чув, - здивовано глянув на нього лiкар. - Бачив тiльки, як болiсно скривилося її лице, коли загурчали мотори. Вона в цей час вiдпочиває на лоджiї.

- А який хоч поверх? - спитав Едик.

- Сьомий, але й туди долiтає. А ви ж можете заводити подалi вiд будинку.

- Гаразд, - винувато усмiхнувся Сєва, - раз таке дiло... Ми ж не знали...