Андрей Гуляшки: Коштовний камiнь (на украинском языке)

Минулого року восени Арсов вiдкрив поклади мiдної руди, але й це своє вiдкриття приписав Папазову.

- Я працював за його вказiвками, - твердив вiн.

Папазов не пригадував, чи справдi давав Арсову якiсь "вказiвки", але чомусь не заперечив, змовчав i прийняв уже як належне. Це принесло йому славу, а згодом - пiдвищення по службi. Пiсля цього випадку вони стали нерозлучними друзями.

Минулої осенi, коли Андрiй розказав про свою догадку щодо берила, Павел Папазов покликав свого друга i без зайвих слiв спитав:

- Що ти думаєш з цього приводу?

Iгнат Арсов довго мовчав.

- Дозвольте вiдповiсти через кiлька днiв, - нарештi вiдповiв вiн.

Минув тиждень, десять днiв. Iгнат Арсов чомусь їздив у Софiю. I от одного вечора вiн сам заговорив про Андрiя.

- Ви мене питали, що я думаю про його гiпотезу? Скажу: наївна фантазiя.

- Так, все це так, - усмiхнувся Папазов. - Фантазiя, зрозумiло. Однак це хороше, коли люди захоплюються великими iдеями. Як це красиво i благородно!

I тут вперше Iгнат Арсов заперечив йому.

- Такi захоплення - марнування часу, - сказав вiн. - Я б на вашому мiсцi його приборкав.

Цi слова пригадав Папазов того ранку, коли обидва стояли бiля столу Славi Спиридонова.

- У вашiй бригадi є один молодий геолог, - почав начальник. - Звуть його Андрiй Андрєєв! Яка ваша думка про нього?

Павел Папазов крадькома глянув на свого приятеля, кашлянув i вимушено весело вiдповiв:

- Андрiй?.. Прекрасний хлопець! В свiй час вiн був центром нападу в студентськiй футбольнiй командi.

При цих словах по обличчю його товариша промайнула задоволена, схвальна посмiшка.

- Я вас не питаю про його спортивнi якостi, товаришу Папазов. Чи центром був вiн, чи крайнiм. - Славi Спиридонов любив i розумiв футбол. Зараз мене цiкавить не це. Я вас питаю про iнше i певен - ви догадуєтесь, про що саме.

- Як вам сказати, це людина нового типу, - почав якось невпевнено Папазов. - Якщо захоплюється, то захоплюється цiлком.

- Симпатична людина, - сказав Iгнат Арсов 1 вклонився.

- Говорив вiн вам про берил, про мiнерал берил? - запитав їх Спиридонов, раптом пiдвiвшись. - Про це я вас питаю, i вiдповiдайте менi прямо, без викрутiв.

Iгнат Арсов зiтхнув.

- Звичайно, говорив, скiльки разiв! - засмiявся Папазов, але було помiтно, що в цей момент йому не до смiху. - У кожної людини є idйe fixe. Якась манiя, - продовжував вiн. - Що поробиш? У нашiй бригадi є один геолог на прiзвище Зюмбюлев, завзятий мисливець. Так вiн розповiдав, що одного разу в лiсi бачив, як його собака грався з вовком у довгої лози.

- Яка ж ваша особиста думка про справу з берилом? - раптом запитав, нахмурившись, Спиридонов.

- Та що тут думати! Це благородний ентузiазм, мрiї, марення. Я тут абсолютно нiчого поганого не бачу: молодiсть всюди шукає прекрасного.

Iгнат Арсов стиха кашлянув.

- Товариш Папазов має на увазi прекрасне в лапках.

- Ви не знаходите i зернинки ймовiрностi в цих його гiпотезах?

- Мабуть, зернинку ймовiрностi можна знайти навiть у вимислах божевiльних, - поспiшив вiдповiсти Iгнат Арсов.

- Значить, ви, товаришу Папазов, упевненi, що все це - божевiлля. Так?

- Я? - Павел Папазов почухав лоб, помовчав. - О, нi! Я не говорив подiбних речей. Я завжди прихильно ставився до мрiй молодi. Ви спитайте Андрєєва. Я не тiльки не докоряв йому, а, навпаки, допомагав у мiру своїх сил.

- Все це абсолютно вiрно, - вiдповiв Iгнат Арсов. - Товариш Папазов завжди ставився з благородною поблажливiстю до фантазiй цього юнака.

"Ясно, цi люди не вiрять у гiпотезу про берил, вважають, що все це даремна справа, - подумав Спиридонов. - Але в усякому разi вони добре ставляться до зусиль юнака, особливо Папазов".

- Побачимо, - сказав вiн. - Я йому сказав, щоб вiн представив менi детальний геодезичний ескiз району, де, на його думку, можна припустити наявнiсть слiдiв берила. Я зрозумiю з ескiза, наскiльки серйозна ця людина, яка вiдкрила берил, i чи справдi вона щось вiдкрила. Ви вiльнi.

Так розвивалась "берилова" iсторiя до цього часу.

I ось тепер Вилю Власев сидiв перед ними i похмуро дивився у свiй блокнот. I вiн, i Павел Папазов сприйняли гiпотезу Андрєєва як дивну фантазiю, плiд палкої уяви. Та коли перший ставився до подiбного роду "марень" явно непримиренно, то другий - терпимо, як до наївного, але красивого пориву, властивого молодостi.

"Я зрозумiю з картографiчного ескiза, чи є хоча б частка вiрогiдностi в цiй справi", вирiшив Славi Спиридонов i послав кур'єра по Андрiя.

На цей раз молодий геолог був зовсiм не такий, як у свiй перший вiзит. Вiн був одягнений в темний пiджак, що робило його вищим i пiдкреслювало могутню статуру.