Андрей Гуляшки - Коштовний камiнь (на украинском языке)

Ми пiшли до виходу.

- А цей? - запитала Теменужка, повiвши широко розкритими вiд жаху очима в бiк чоловiка, що стрiляв у нас. його тiло чорнiло на скелi, наче ганчiрка, що прилипла до бiлого вапняку.

Папазов пробурмотiв щось незрозумiле i швидко пiшов уперед.

- Ви йдiть, - сказав Радан. - Я вас наздожену.

Коли через хвилину вiн повернувся, я запитав його:

- Мертвий?

- А ти як гадаєш? - сказав вiн i свиснув. - Голова сплющена, як паляниця. - Вiн помовчав i додав: - Я ходив за ножем. Це батькiв подарунок. Хороший нiж, не можна губити!

Взимку минулого року я несподiвано захворiв. Нiчого менi не болiло, i не кашляв, температура була нормальна, а почував себе хворим.

У мене пропав сон. Спав я по двi-три години на добу, та й то був якийсь хворобливий напiвсон. Вдень почував тяжку втому, наче пройшов десятки кiлометрiв важкої, виснажливої дороги. Лишаючись на самотi в кiмнатi, я задивлявся в якусь точку i сидiв нерухомо, поки не починало сутенiти, поки форми тiєї речi, на яку я дивився, не починали танути i зникати в темрявi. Тодi вставав, нiби збираючись кудись iти, хоч насправдi не знав, куди i навiщо.

Була зима. Канiкули. Екзамени я склав i був дуже втомлений. I саме в цей час одного чудового ранку прийшов лист вiд Радана. Вiн вчився в полiтехнiчному iнститутi на гiрничому факультетi i збирався провести канiкули в селi. I от вiн кликав мене в гостi до себе, писав, що дядько засумував за мною, i мiж iншим згадував, що Теменужка була б рада мене побачити. Вона працювала в партiйному комiтетi при шахтi, а зараз приїхала у вiдпустку, i взагалi, все було цiкаво, а снiжнi зимовi днi - просто чарiвнi.

Я задумався. Така в мене звичка - довго думати, перш нiж прийняти якесь рiшення.

Я не сентиментальна людина, але мушу признатись, що деякi рядки цього листа глибоко мене схвилювали. Не можу сказати вам, якi точно рядки, але, мабуть, це були тi рядки, в яких Радан писав про мого дядька. Я перечитав кiлька разiв те мiсце, де вiн згадує про Теменужку, але це просто так, випадково, - можливо, тому що цими словами Радан закiнчував свiй лист.

Я вирушив у дорогу.

Чи варто описувати веселi днi, якi я провiв у селi? Глибокий снiг, прозоро-синюватi ранки, теплу пiдсолоджену ракiю [горiлка] i тихi розмови бiля грубки?

Чи варто описувати тi змiни, якi вiдбулися за той час, коли наше село стало центром кипучого шахтарського життя? Кiно, клуби, новi будинки, вечiрки i самодiяльнi колективи - чи описувати все це? Я б спробував, якби був хоч трохи бiльш романтичною людиною. А ви знаєте, що романтика чужа моєму серцю. Романтична людина ходить з блокнотом у кишенi, спостерiгає, розпитує про все, записує все. А я в тi днi не взяв олiвця в руки, не написав анi рядка. Блукав по степу, дихав прозорим повiтрям, що мало запах свiжого снiгу i вологого лiсу, спускався з крижаних гiрок i тiльки шепотiв рiзнi вiршi, якi чомусь спадали менi на думку. Ходив у клуб ДСНМ [Димитровська спiлка народної молодi], малював плакати, вирiзав i налiплював картинки на новорiчну молодiжну агiтдошку. А ввечерi танцював, допомагав акторам-любителям i розмовляв до пiвночi з Теменужкою та Раданом.

Одного вечора ми сидiли у Радана I згадували минулi часи. Розчулившись (цьому сприяло те, що за вiкном падав лапатий снiг), завели розмову про наш старий рудник, про бригаду геологiв, про лаборантку i Андрiя.

Як i тодi, Теменужка й зараз сидiла поруч з Раданом, усмiхалась до нього i захоплювалась його словами, навiть пошепки повторювала їх.

Я сидiв у кутку, за грубкою, дивився на червонi вiдблиски вогню i чомусь намагався не озиратись.

- I все-таки в цiй iсторiї найцiкавiшою постаттю е Iгнат Арсов, сказав я. - Для мене вiн - справжня загадка.

- Ти в усьому бачиш загадку, - засмiявся Радан. - Для тебе весь свiт таємний i незвичайний. А тимчасом таємних, незвичайних явищ немає! Все залежить вiд того, як ти їх розумiєш i розглядаєш. Так i з цим Арсовим. Я особливо зацiкавився його життям, бо, як ти знаєш, вiдiграв певну роль у тiй подiї... Отож я взнав дещо, i тому на совiстi в мене нiякого тягаря немає. Та навiщо порпатись у брудних речах, подивiться, який чистий, чудовий снiг на вулицi! Я пропоную пройтись до млина, згоднi? Арсов був зрадником, шпигуном, агентом iноземної розвiдки. Вiн повiдомив своїх шефiв про вiдкриття Андрiя, i вони, звичайно, злякались: берил у Болгарiї? Саме тiльки припущення розлютило їх. I хазяїни наказали Арсову зробити все, що тiльки спаде йому на думку, аби про берил нiде не говорилось i не згадувалось.

Яких заходiв можна було вжити проти Андрiя? Найстрашнiше для чесної людини - ганьба, виставлення на посмiх. Треба було зобразити його мало не божевiльним, принизити в очах начальства, в очах усiх людей. Тодi вiн буде змушений займатись чим завгодно, тiльки не шукати берил.